сьогодні
07
березня 2021
ТАЇНСТВО СОБОРУВАННЯ
3 лютого 2016
Dubnosobor

ПАРАФІЯЛЬНИЙ ЛИСТОК ВИПУСК №VІІ

СВЯТО-ІЛЛІНСЬКИЙ СОБОР М.ДУБНО

ТАЇНСТВО СОБОРУВАННЯ (МАСЛОСВЯТТЯ ЄЛЕОПОМАЗАННЯ)

Поняття про таїнство.

Єлеєосвячення (соборування або маслосвяття) є таїнство, в якому при помазанні тіла єлеєм призивається на хворого благодать Божа, що зціляє немочі душевні і тілесні (Православний Катехізис).

Таїнство зцілення душі й тіла — такими словами можна передати сутність цього таїнства, назва якого пішла від практики його звершення декількома священиками — “собором”.

Призначення таїнства соборування — цілковите зцілення людини. У молитвах, що читаються при звершенні таїнства, неодноразово звертаються до Бога прохання про прощення гріхів страждучого та про його одужання. Саме тілесне зцілення у молитвах таїнства ставиться у залежність від зцілення душевного, для якого необхідне покаяння, тобто прощення гріхів, поєднане з твердою обіцянкою виправити своє життя відповідно до заповідей Божих.

Немочі тілесні і душевні виникають через спотворену гріхом людську природу. Джерело тілесних хвороб, згідно з християнським поглядом, заключається у гріху, якщо душа брудна гріхами, то і тіло забруднене хворобою. І перше пророкування про хворобу було дано Єві в раю після гріхопадіння: «Помножуючи, помножу скорботи твої та болі вагітности твоєї. Ти в муках родитимеш діти» (Бут. 3:16). На явний зв’язок гріха та хвороби вказує нам Сам Спаситель:    «І прийшли ось до Нього, несучи розслабленого, якого несли четверо. А що через народ до Нього наблизитися не могли, то стелю розкрили, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розслаблений.  А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: Відпускаються, сину, гріхи тобі!» (Вiд Марка 2:3-5).

Установлення таїнства.

Початок маслосвяття як таїнства належить Самому Господу, по заповіді Якого Його учні, лікуючи душі людей рятівною проповіддю Євангелія, лікували і тіла хворих помазуючи єлеєм: «І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували і оздоровляли…» (Мк. 6 , 13 ). І в чинопослідуванні таїнства говориться: « Помазання священне Твоє, Чоловіколюбче, апостолам Твоїм над недужими рабами Твоїми здійснювати милостиво заповідав ».

Спочатку таїнство відбувалося, як і миропомазання, через покладання рук пресвітерів Церкви (Мк. 16, 18; Діянь. 28, 8-9). Спогад про такий образ здійснення таїнства збереглося і в нашому Требнику – в молитві , яку читає священик після здійснення таїнства при покладанні Євангелія, як руки Господньої, на главу хворого. У часи апостольські покладання рук для зцілення було замінено помазанням єлеєм, подібно до того як покладання рук для сходження Святого Духа на новохрещених було замінено миропомазанням. Така практика здійснення таїнства в апостольський час з усією ясністю представляється в посланні апостола Якова ( 5, 14-16 ).

Пояснення до Соборування.

Єлей — один з найдавніших релігійних символів. З сивої давнини це був не тільки їстивний продукт, але й лікувальний засіб, і рідина для світильників, і косметичний засіб. Достаток олії сприймався як ознака благословіння Божого. Єлеєм натирали тіло, змащували волосся. Єлеєм помазували на служіння священиків та царів. Святі апостоли помазували єлеєм хворих, молячись про їхнє зцілення. Про це пише апостол Яків: Хворий якщо хто з вас, нехай покличе пресвітерів Церкви, і нехай помоляться над ним, помазавши єлеєм в ім’я Господнє. І молитва віри зцілить недужого, і підніме його Господь; і якщо він зробив гріхи, простяться йому (Якова 14:15). З цього тексту видно, що вже в апостольські часи була практика помазування хворих єлеєм, проте важливо зазначити, що зцілююча сила приписується не самій олії, а «молитві віри». Наслідком цієї священодії, за словами апостола, є зцілення тіла й прощення гріхів.

Над ким відправляється таїнство? З апостольського послання бачимо, що йдеться про таких хворих, які самі не можуть прийти до священика. Однак вже з давнини (з IV ст.) відома практика відправи соборування не вдома у хворого, а у церкві. Пізніше на Заході соборування стали розуміти як “останнє помазання”, відправляючи його виключно над тими, хто помирає. Для такого розуміння нема підстав, бо ціллю соборування є зцілення людини, а не передсмертне напуття.

В Требнику Петра Могили про таїнство соборування сказано так: «Святе Таїнство Єлеосвячення, подане від Господа нашого Ісуса Христа, і подається вірним як лікування з неба не тільки душі але і тілу. Таїнство преподається вірному християнину, належному до певної парафії, священиком при  недузі але при пам`яті.

Матеріалом для таїнства є масло рослинне (олія), яке освячується і помазується сімома священиками, в потребі трьома чи двома. І лише в смертній загрозі одним. Коли нема смертної загрози два чи один священик ніяк нехай не дерзне звершувати це таїнство, бо покараний буде смертним гріхом.

Формулою цього таїнства у всій Східній Церкві є молитва «Отче Святий Лікарю душі…». При читанні цієї молитви священик помазує хворому чоло, ніздрі, вуста, груди і руки з обох боків.

Чоло, бо там міститься розум; ніздрі, вуста і щоки біля вух, бо це є знаряддя почуттів людини;  руки, бо ними людина виконує наказ розуму;  груди або серце, бо з нього виходять всі злі помисли і пристрасті (похоті) лукаві.

Перед тим, як приступити до таїнства соборування, за древнім церковним звичаєм священик повинен надати хворому таїнство сповіді, щоб той у покаянні очистив свої гріхи, лише після цього звершити таїнство єлеосвячення, і тоді запричастити Пречистих Тайн Христових. Коли є загроза смерті, то священик повинен запричастити хворого відразу після таїнства сповіді.

Для таїнства потрібно два сосуди: один з єлеєм, інший з вином (вина в тричі менше ніж масла), і миска з пшеничним зерном посередині в яку ставиться сосуд з маслом, і навколо сім свіч, які запалюються з кожним читанням Євангеліє. Масла повинно бути стільки аби вистачило для єлепомазання і не залишилося після нього. Коли ж масло все-таки залишиться ні в якому разі нехай ніхто не дерзне використати його вдруге, бо смертно згрішить, а священик взявши його в Алтар нехай виллє на під престольний камінь, коли немає такої можливості нехай виллє на чистий папір і спалить, попіл заллє в сосуді водою, а потім викопавши в землі яму виллє і засипле.

Таїнство це нехай буде преподано при хворобі смертній, але при здоровій свідомості, також пристарілим від старості знеможеним, які на порозі смерті. Здоровим же людям ні в якому разі подати це таїнство священик нехай не дерзне, бо апостоли повелівали хворим помазання лише надавати, говоривши: «Хворий якщо хто з вас, нехай покличе пресвітерів Церкви, і нехай помоляться над ним, помазавши єлеєм в ім’я Господнє…» (Якова 14:15).

Хворий тілом повинен розумом і почуттями бути здоровий, щоб сподобитися святого помазання повинен виявити своє бажання про прийняття таїнства чи словом, чи жестом, чи будь-яким знаком, щоб виразити своє сердечне сокрушення, і бажання звільнитись від гріхів своїх.

Не розкаяним у смертному гріху або відлученим від Церкви чи від Причастя, чи клятву переступившим ні в якому разі таїнство не надається. Не надається таїнство також хто на війну йде, чи мореплавання, чи в подорож небезпечну (коли смерть загрожує не від хвороби). Не надається таїнство младенцям (дітям до 7 років), які ще не мають сформованого розуму.  Не надається і на смерть засудженим. Не надається Таїнство в одній і тій же хворобі, за винятком коли хвороба відступила і через певний час повернулася знову» (Требник Петра Могили частина 1 ст.445  1646р.).

А у Настольній Книзі Священнослужителя є ще й такі доповнення: «Не звершується таїнство над людьми буйно хворими, та не помазується освяченою оливою тіло покійного, бо призначене лише для живих. Священик сам над собою хай не звершує цього таїнства бо смертельно згрішить. При відсутності смертельної небезпеки для болящого, немає потреби у звершенні таїнства єлеосвячення, в цьому випадку лише обов’язкова сповідь та причастя хворого» (Настольна Книга Священнослужителя том 4 ст.318). Також у першому Українському Требнику, який видала Автокефальна Православна церква в Канаді, є таке пояснення: «на одну і ту ж хворобу таїнство звершується не раніш як за 4 роки».

З усього вищесказаного бачимо, що у звершенні цього таїнства себе слід обмежувати, і вдаватися до нього лише у випадку крайньої потреби. Потрібно перш за все прагнути найбільших ліків які подав нам Господь – це покаяння в гріхах, і причастя Святих Тіла і Крові Господніх.

Щире покаяння у своїх гріхах, служить основою нашого зцілення. І ми можемо сотні разів приймати соборування, але коли матимемо на собі не розкаяні гріхи, воно не принесе нам ніякої користі. Саме хворобами Господь очищає нашу душу від гріхів, бо перш за все дбає про спасіння наших душ. Бо тіло з землі взяте і в землю повернеться, а безсмертна душа продовжує своє життя після смерті тілесної. Але чи буде це життя в Небесних Оселях, чи у вічних муках ми обираємо самі під час свого земного життя.

Духовна ціль прийняття таїнства.

Джерело тілесних хвороб, полягає в гріху, і перше пророцтво про хвороби в людському роді стало слідом за гріхопадінням перших людей. Не можна стверджувати безумовно , що всі без винятку хвороби є як безпосередній наслідок гріха; бувають хвороби, послані за Промислом Божим з метою випробування або удосконалення віри і надії на Бога, удосконалення в благочесті й доброчесному житті та ін; такою була, наприклад, хвороба Іова, хвороба сліпця, якому Спаситель сказав: «Не згрішив ані він, ні батьки його , але це для того, щоб сповнилися на ньому діла Божі» (Ін. 9, 3) . Проте ж велика частина хвороб визнається в християнстві наслідком гріха, як це ми бачимо з багатьох місць Євангелія ( Мф. 9, 2; Ін. 5, 14 ). Тому це ще раз підтверджує, що хворий перш за все мусить прагнути покаяння в гріхах, і лише в крайньому випадку приймати соборування. Бо коли хворий приходить до лікаря з якоюсь хворобою, лікар спочатку призначає лікування пігулками уколами тощо, а коли це не допомагає, тоді призначає операцію. Чимось подібне соборування, якщо той чи інший родовий можливо гріх, який і став наслідком хвороби, не виліковується  то тоді людина потребує особливого молитовного втручання.

Тому той хто є Богобоязкий християнин, нехай оприділяє для себе сам, як йому приймати це таїнство. Якщо є потреба крайньої необхідності, бо довгий час сковує тяжка недуга, нехай приступає зі страхом Божим. Коли ж людина фізично здорова, або хвора на нетяжкі недуги, приступає аби просто взяти участь, бо думає що таким чином їй простяться затаяні гріхи, нехай пам’ятає що Господь бачить помисли кожного, і щоб небуло прийняття цього таїнства в засудження на вічні муки. Амінь.