Заздрість в певній мірі явилася рушійною силою історичного процесу. Адже уже на зорі історії людства, вона стала основною причиною гріхопадіння Адама і Єви, оскільки саме із-за заздрості до людини, як до вінця Божого творіння, диявол спокусив перших людей на гріх
Заздрість в свою чергу нерозривно пов’язана з обманом. Вона глибоко противна Богу. Всякий раз, коли між людиною і Богом встановлюються істинні, добрі відносини, диявол із заздрості докладає всіх зусиль, щоб перешкоджати цьому. В основному, перепони які виникають на нашому шляху до Бога, перш за все пов’язані із його заздрістю – диявола. Він не лише одного разу колись позаздрив людям у раю, він заздрить нам і сьогодні. Він заздрить кожному з нас перш за все тому, що ми є членами Церкви, є причасниками Святих Христових Таїн. Він заздрить тому, що шлях, по якому веде нас Господь, є шляхом до спасіння, в той час як диявол сам себе позбавив цього спасіння.
Заздрість існує, та нажаль ще і процвітає і на людському рівні. Вона осліплює людину. Вона примушує її думати, що перепоною між нею і Богом, або між нею і якими-небудь матеріальними або духовними благами являється інша людина, і що як тільки ця людина буде відсторонена, в той же час всі перепони зникнуть.
Насправді ж все інакше – людина, як правило, не досягає цілі по власній вині, а не по вині іншого. Той хто заздрить думає, що на цій землі є лише одне місце, і це місце належить саме йому, а не його конкуренту. Насправді ж, на землі є місце для кожної людини, і кожен може реалізувати свій потенціал – і духовний, і професійний, і людський. І якщо ми не реалізуємо його із якихось причин, то причини ці в нас самих, а не в інших людях.
Що ж нам робити, коли заздрість оточує нас і ми часто стаємо її жертвою? Перш за все ми подумки повинні споглядати приклад Самого Христа Спасителя. Кожного разу, коли на нас обвалюється несправедливість, наклепи чи осуд, ми повинні пам’ятати, що Христос пройшов через все це. Якщо люди із заздрості готові віддати нас не тільки на ганьбу чи поруга, але і на смерть, ми повинні пам’ятати, що і Він пережив те ж саме. Очевидно, в цьому світі не можливо прожити без того, щоб хтось нам не заздрив, щоб хтось нас не ненавидів. І якщо ми християни, то ми повинні змиритися з цим і нести це як свій життєвий хрест.
Заздрість особливо сильна там, де лицем до лиця сходяться в боротьбі божественне і диявольське. Це перш за все Церква. В Церкві, де межа між світом матеріальним і духовним є дуже тонкою, а то інколи і взагалі зникає, заздрість діє з особливою силою і особливою підступністю. Ми можемо зустрітися з такими неймовірними проявами заздрості, яких, мабуть, можемо і не зустріти поза церковної огорожі. Однак це не повинно нас спокушати. Адже Церква – це поле битви, де вирішуються людські долі, де битва іде за кожну душу, в якій за висловом Достоєвського диявол бореться з Богом. Доля кожної людини зважується тут на важелях Божих, це битва за духовне виживання, за спасіння, і саме тому заздрість тут особливо сильна.
У заздрості є багато похідних – і перш за все це осудження ближнього і наклеп. Коли людина засліплена заздрістю, вона не зупиняється ні перед чим – вона може оббрехати іншого, принизити його, зганьбити. Але якщо на нас зводять наклеп, ми повинні завжди пам’ятати, що не ми перші і не ми останні хто через це пройшов. Нажаль, так влаштоване життя. Кожен з нас, споглядаючи приклад смирення нашого Спасителя і Господа Ісуса Христа, повинен завжди пам’ятати сказані Ним в Нагорній проповіді слова, які не втрачають своєї актуальності з того самого часу, як тільки пролунали над галілейськими пагорбами: „Блаженні ви коли зненавидять вас люди, і гонитимуть і казатимуть різні злі слова на вас, імені Мого ради”. Так, саме ради Імені Господнього, ради Його вічної правди і вічної істини, ми з духовним спокоєм повинні сприймати все, що готує нам наступаючий день, що готують нам вуста тих, котрі говорять направду. Адже говорять вони так саме із заздрості, навчені споконвічним батьком брехні, говорять із усвідомлення своєї меншовартості, оскільки відірвані гріхом від єдності яку маємо ми у Христі Ісусі.
Заздрість – це іржа серця, яка постійно його точить. З нею дуже важко боротися. Однак і Господь не залишає нас ніколи на одинці зі своїми бідами та проблемами. Двері Його Церкви – лікарні душ, завжди відкриті, і ліки Його – Святі Таїнства, завжди допомагають всім хто з вірою і надією їх приймає.