сьогодні
13
грудня 2018
Святитель Лука Кримський. Слово в неділю після Воздвиження.
29 вересня 2018
Dubnosobor
Хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її (Мк. 8,35). Ці слова Христові, слова великої важливості і глибини, у багатьох можуть викликати незрозуміння. Бо ж ми бажаємо спасти свою душу, а Господь каже, що якщо ми будемо до цього прагнути, то погубимо її, і для того, щоб спасти  душу, потрібно її,– погубити заради Самого Господа Ісуса Христа і Євангелія.
Що ж це означає? Як це зрозуміти? Звичайно, в словах Христа не може бути нічого суперечливого. Потрібно вміти правильно їх розуміти. І ось яку відповідь дає нам на це непорозуміння Сам Господь: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною» (Мф. 16, 24). Ось якщо це виконаємо, то душу свою спасемо. Що ж потрібно для того, щоб виконати ці слова Христові? Що означає зректися себе?
Зректися себе – це означає повністю відмовитись від свого розуміння шляхів життя, від того, до чого ми прагнемо за велінням нашого серця, повністю відмовитись від своєї волі, від свого розуму. Чи є в цьому щось дивне, таке, яке не можна виконати? Звичайно ні.
Коли ученик вчиться у майстра ремесла, то він повинен повністю керуватися вказівками майстра, він не сміє видумувати нічого свого, ніяких своїх способів праці. Він повинен без заперечень слухатись майстра, виконувати його накази і робити так, як наказує майстер, не роблячи відступлення від вказівок. Так і ми повинні стати слухняними Господу Ісусу Христу, і слухняними до кінця, слухняними до смерті.
Це дуже просто. Потрібно тільки зосередитись, і поглибити свій духовний погляд, і добре, чесно придивитися в потаємні місця своєї душі. І так кожен грішник побачить, що там відбувається. Там темрява, там кишать змії – змії неправди, блуда, заздрощів, гордості, об’їдання, крадіжок і навіть вбивства. І не має їм числа.
Хіба ми не ненавидимо змій, не остерігаємось їх? Хіба ми будимо любити змій, які гніздяться в нашому серці? Ми повинні зненавидіти їх, повинні зненавидіти свою душу, якщо в ній кишать змії. В нас мало є того, що заслуговує на любов. У всякому грішнику є багато того, що заслуговує ненависті. І потрібно запалати цією ненавистю. Якщо на ваших плечях опиниться брудне сморідне рубище, хіба ви не скинете його, не затопчите ногами? Акщо грішна людина погляне в свою душу, то вона побачить, що одяг її душі подібний до цього сморідного рубища. І їй стане огидно, бридко, вона зненавидить це рубище, вона зненавидить душу свою, яка так огидно одіта.
Бачите, немає нічого страшного в цій вимозі Христовій про те, щоб той хто бажає  йти за Ним зненавидів свою душу. Потрібно зненавидіти свою гординю, самозакоханість, які наказують нам будувати своє життя по своєму, ставити в своєму житті особисті цілі, будувати плани. Потрібно все це відкинути, розірвати цю павутину в поросі, з усім попрощатися. Потрібно зректися соєї волі, своїх планів, свого розуму і смиренно нахилити шию під легкий тягар Христа. Потрібно Господу Ісусу Христу протягнути трепетну руку і до Нього взивати: « Господи! Не буду йти своїм шляхом. За Тобою піду, Ти мене веди!»
Потрібно до кінця беззаперечно підкорятись волі Христа. Тільки тоді стане для нас можливим шестя за Христом. Якщо Господь веде нас туди, куди йшов Сам, якщо Господь вимагає від нас, щоб ми взяли свого хреста і йшли за Ним, то куди ми підемо?
Якщо на нас покладений хрест, то звичайно, ми підемо не на весілля, не на свято, а туди, куди повинні йти злочинці, які несуть свій хрест. Ми повинні йти слідом за Ісусом Христом на Голгофу, до кінця, навіть до смерті.
Якої ж смерті вимагає від нас Господь? Фізичної чи смерті на хресті, яку Сам Він перетерпів? Ні він вимагає другого. Він вимагає, щоб ми були слухняні, смиренні, щоб ми наслідувли Його, Того, Який умалив Себе: «Він, будучи образом Божим не вважав за захват бути рівним Богові, але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік; упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, і смерти хресної»(Флп; 6–8). Як Він був слухняним Отцю своєму, так і ми до кінця повинні бути слухняні Йому.
Він веде нас на смерть, але не таку, від якої повинно тремтіти наше серце. Він вимагає від нас, щоб ми виконали слова: « Але ті, що Христові є, плоть свою розп’яли з пристрастями і похотями»( Гал. 5,24). Він вимагає від нас, щоб ми розп’ли на хресті  і умертвили нашу плоть, наші пристрасті. Він вимагає, щоб ми розп’яли на хресті свої гріхи, як Він пригвоздив гріхи всього світу до Хреста Свого. Він вимагає, щоб ми не тіло наше пригвоздили до хреста, а щоб розп’яли стару людину, котра знаходиться під владою диявола, ми зненавиділи, щоб скинули її, як грязну стару одіж і щоб почали нове життя, життя відродженої людини, щоб ми спасли свою безсмертну душу, призначену для спілкування з Богом.
І це повинні виконати, бо інакше, не може серце наше очиститись, не може засяяти в ньому серце Христове. Для того, щоб засяяло сонце, повинна розсіятись нічна темрява. Для того, щоб було свіже повітря в помешканні, воно повинно бути очищене від усякого бруду. Так і ми якщо не відкинемо всієї скверни, якщо не розіпнемо на хресті нашу плоть, як зітлівшу в похотях, як ми можемо йти за Христом? Це абсолютно необхідна умова.
Але, якщо ми почнемо цю велику справу, то на нас чекає важка і довга боротьба, тому що та стара людина, яку ми відкинули і розп’яли – це лютий звір. І чим більше ми будемо його бити і розпинати, тим завзятіше він буде огризатися. Він небезпечний для нас, він ніколи не залишить нас в спокої. І на нас чекая боротьба з цим звіром до кінця нашого життя.
З житій святих ми знаємо, що всі вони до кінця своїх днів вели незкінченну боротьбу зі своєю старою людиною, яку вони розіп’яли на хресті.
І така боротьбав чекає на кожного з тих, хто вирішив виконати слова Христові і зректися себе. Його чекає довгий, тяжкий, тернистий шлях, без зупинок, бо зупинитись в духовному житті означає піти назад, втратити все те добре і святе, що було придбане. Потрібно поспішати, потрібно неухильно, неустанно йти вперед.
Хто був вище святого апостола Павла, який був взятий до третього неба і бачив блаженство праведних, хто може зрівнятися з ним у його рішучості розп’яти плоть свою, хто зможе сказати, як він: « …вже не я живу, а живе у мені Христос, для мене весь світ розіп’ятий на хресті»(Гал. 2,20). І ось подивіться, що говорить цей великий чоловік: « Браття, я не вважаю, що я вже досяг, а тільки забуваючи те, що позаду я пориваюсь вперед»(Флп.3,13). Він мчить вперед, спішить, хіба нам не потрібно бігти, якщо оберемо той шлях котрим він йшов і котрий вказаний Господом  Ісусом Христом! Ось що означає зректися себе і йти слідом за Христом.
А що означає взяти хрест свій, – бо Господь говорить, що кожен з нас повинен взяти свій хрест? Які в нас хрести? Хрести бувають різні у різних людей, тому що для кожного приготований Богом свій хрест. Дуже важливо, щоб ми зрозуміли, що таке наш хрест. Дуже важливо, щоб ми взяли саме той хрест, який запропонований нам Богом. Дуже небезпечно є самим для себе вигадувати хрести, а це буває часто.
Які хрести приготовані для більшості з нас? Хрести прості, не такі, які несли мученики, не такі, які до кінця життя несли подвижники в пустелі. Наше життя, життя всіх людей, є горе, печаль і страждання, і всі ці горесті, печалі і страждання нашого мирського, суспільного і сімейного життя і формують наш хрест. Хіба мало завдають страждань невдалий шлюб, невдалий вибір професії, тяжкі хвороби, приниження, безчестя, втрата власності, що нас переслідують? Все зле, що творять нам люди, ревнивість подружня, – хіба це не хрест наш?
Такі страждання несуть і зобов’язані нести всі люди, хоча вони цього зовсім небажають. Люди, що ненавидять Христа, люди, що відкидають шлях Христів, всеодно страждають, але нарікають і не хочуть нести хрест.
У чому ж різниця між нами і тими християнами, які покірно несуть свій хрест? Різниця в тому, що християни несуть його покірно, в тому, що вони не хулять Бога, а смиренно, схиливши свою голову, несуть до кінця свого життя тяжкий Хрест, йдучи вслід за Господом Ісусом Христом, несуть його заради Нього і Євангелія, несуть його з гарячої любові до Христа, тому що розум їхній і все бажання у полоні євангельського вчення. Для того, щоб виконати це вчення, щоб йти по шляху Христовому, потрібно покірно і неустанно нести свій хрест, не проклинаючи його, а благословляючи, виконуючи завіт Христів, зрекаючись себе і йдучи за Христом. По вузькому шляху, котрий веде в Царство Небесне. А ми всі хочемо, щоб життєвий шлях був широким, просторим, без усяких тернин, бруду, каменів і ям, щоб він був устелений квітами. Але Господь показує нам Новий шлях – шлях стражданнь.
Нам потрібно знати, що на цьому шляху, яким би він не був тяжким, – якщо ми всім серцем звернемось до Христа, – він Сам дивовижно буде допомагати нам; Він буде підтримувати нас, коли ми будемо падати, підкріпляти, підбадьорювати і утішати нас, І тоді зрозуміємо ми слова святого Апостола павла про те, що: «…короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу.»(2Кор.4,17), тоді ці страждання нашого короткого життя будуть для нас легкими стражданнями.
Коли ми пройдемо цей шлях, котрий тільки на початку здається страшним і тяжким, коли відчуємоукріпляючу нас Божу благодать, тоді радісно і зі смиренням будемо нести  хрест свій, знаючи, що цим відкриється для нас вхід у Царство Небесне.
Нехай сподобить всіх Господь наш Ісус Христос вічною, славою, безкінечним життя з Ним, з Його Отцем і Духом Святим і зі всім сонмом святих Ангелів. Амінь.
За матеріалами: Рівненська Єпархія.