В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
У прочитаному сьогодні Євангелії (Лк. 10, 25-37) вирішене Спасителем нашим – Богом дуже важливе для всіх нас питання: “що робити нам, щоб успадкувати життя вічне?” Це питання запропоноване було Господу якимось законознавцем іудейським, який сказав: “Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне”? Господь вказав йому на закон, даний євреям від Бога через Мойсея: “У законі що написано? Як читаєш?” Він сказав у відповідь: “Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім своїм розумом і ближнього твого, як самого себе”. Ісус сказав йому: “Правильно ти відповів роби це, і будеш жити”, мається на увазі вічно. Але він, бажаючи виправдати себе, тобто вважаючи себе, подібно до інших фарисеїв, праведником, що виконав закон так, як він його розумів, односторонньо, неправильно, сказав Ісусові: “А хто мій ближній?” – Вважаючи, що ближнім слід вважати тільки єврея, а не всяку людину. Притчею про зраненого розбійниками чоловіка і милосердного самарянина, котрий прийняв у ньому саме сердечну і діяльну участь, Господь показав, що ближнім слід вважати кожну людину, хто б вона не була, будь вона хоч ворогом нашим, і особливо коли вона потребує допомоги.
Отже, виходить, для отримання життя вічного потрібне старанне виконання двох головних заповідей: любити Бога всім серцем і ближнього, як самого себе. Але так як в цих двох заповідях складається весь закон, то необхідно потрібно роз’яснити їх, щоб ми добре знали, в чому полягає любов до Бога і ближнього? Отже, з Божою допомогою приступимо до пояснення.
Возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, тобто всією суттю своєю, всіма силами віддай себе Богові, всього себе присвяти Йому, без всякої нестачі, не діли себе між Богом і світом; не живи частиною тільки для Бога і закону Його і частиною для світу, для плоті багатопристрасної, для гріха і диявола, але всього себе присвяти Богові, будь весь Божий, весь святий, у всьому житті твоєму. За прикладом Святого (Бога), Котрий прикликав вас і самі будьте святі у всіх вчинках, – говорить святий апостол Петро (1 Пет. 1, 15).
Пояснимо цю заповідь прикладами. Припустимо, що ти молишся Богу. Якщо ти любиш Бога всім серцем, то ти будеш молитися Йому завжди всім серцем, всією душею, всією силою, всім розумінням, не будеш ніколи неуважний, ледачий, недбалий, холодний в молитві; не будеш давати під час молитви в серці місця ніяким життєвим турботам і піклуванням, всяке піклування житейське відкладеш, всю печаль покладеш на Господа, бо Він піклується про тебе, як говорить апостол. Намагайся зрозуміти молитву, службу Божу цілком, у всій глибині. Якщо ти любиш Бога всією душею, то ти будеш каятися Богу щиро в гріхах своїх, будеш приносити Йому всякий день глибоке покаяння, бо всякий день грішиш багато. Будеш каятися, тобто засуджувати себе за гріхи всім серцем, всією силою, всім розумінням; будеш викривати себе з усією нещадною строгістю, з усією щирістю; будеш приносити Богові повну сповідь, жертву повного цілопалення гріхів, щоб жоден гріх не залишився нерозкаяним, неоплаканим.
Таким чином, любити Бога всім серцем – означає любити всім серцем і всією силою правду Його, закон Його і всім серцем ненавидіти всяку неправду, всякий гріх; всім серцем і всією силою виконувати правду, творити добро і всім серцем, всією силою віддалятися від зла, тобто усякого гріха, не давати в серці місця жодному гріху ні на одну хвилину, ні на одну мить, тобто не погоджуватися на нього, не співчувати йому, не миритися з ним, але постійно, вічно ворогувати з гріхом, воювати з ним і, таким чином, бути хоробрим і переможним воїном Христа Бога.
Або ще візьмемо приклад: припустимо, що вас гонять за благочестя, за правду, за доброчесність; якщо ви любите Бога, то ви ні на хвилину не відступите від благочестя, від правди, від чесноти, хоча б ця відданість правді і тягла за собою втрату якихось вигод; так як сама правда, чи вірність Богові та Його правді, є найбільша для нас вигода і Бог може нагородити за вірність Його правді сторицею і в цьому, і в майбутньому віці. Приклад тому – Йосиф праведний, син патріарха старозавітного Якова, і багато праведних людей в Новому Завіті. Отже, любити Бога всім серцем – значить вболівати за Богом, за правдою Його всім серцем, всією душею, всією силою, всім розумінням. Так вболівали за Богом, за правдою Його святі отці і святі мученики, особливо в боротьбі з єресями і розколами. Це ревність в Бозі. Ще любити Бога всім серцем – значить всіма силами спрямовувати всіх людей до Бога, до любові Його, до подяки Його, до вічного царства Його, щоб всі пізнали Його, возлюбили Його, прославляли Його. Це теж ревність за Богом!
Пояснивши по можливості першу заповідь, пояснимо тепер другу: Люби ближнього, як себе. Що значить любити ближнього, тобто всяку людину, як себе самого? Значить, шанувати іншого так, як бажаєш, щоб шанували тебе, не вважати нікого чужим, а своїм, своїм братом, своїм членом, а християнина і членом Христовим; його благо, його спасіння вважати своїм благом, своїм спасінням; радіти його благополуччю, як своєму, сумувати за його нещастя, як про своє; старатися про позбавлення його від біди, напасті, бідності, гріха так, як я постарався б про своє визволення. “Радуйтеся з тими, хто радується, і плачте з тими, хто плаче”, – говорить апостол (Рим. 12, 15). “Ми, сильні повинні терпіти немочі безсилих, а не собі догоджати. Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання ” (Рим. 15, 1-2). “Моліться один за одного, щоб вам зцілитися” (Як. 5, 16).
Любити ближнього, як себе, – значить поважати його, як себе, якщо він, втім, того вартий; не думати про нього негідно, низько, без причини для того з його боку, не мати на нього ніякого зла; не заздрити йому, а завжди бажати добра, бути поблажливим до його недоліків, слабкостей, покривати його гріхи любов’ю, як бажаємо, щоб зглянулися до наших недоліків. “Один одного терпіть з любов’ю”, – говорить апостол (Єф. 4, 2), – “не відплачуючи злом за зло, або лихослів’ям за лихослів’я” (1 Пет. 3, 9). “Любіть ворогів ваших, благословляйте тих хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас” (Мф. 5, 44). “Якщо ворог твій голодний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому “, – говорить старозавітнє Писання (Притч. 25, 22; Рим. 12, 20).
Любити ближнього, як себе самого, – значить молитися за живих і померлих, рідних і нерідних, знайомих і незнайомих, за друзів і ворогів як за себе самого і бажати їм стільки ж добра, спасіння душі, скільки собі. Цього і навчає свята Церква у своїх щоденних молитвах.
Любити ближнього, як себе, – значить ще любити всіх без упередженості, незважаючи на те, бідний він чи багатий, гарний собою чи ні, старий чи молодий, знатний чи простий, здоровий чи хворий; корисний нам чи ні, приятель чи ворог, тому що все одно Божий, всі за образом Божим, всі – чада Божі, члени Христові (якщо православні християни), всі члени наші, бо ми всі – одне тіло, один дух (Еф. 4, 4), всім одна Глава – Христос Бог. Отже, будемо розуміти й так постараємося виконати дві головні заповіді Божого Закону – і ми успадковуємо благодаттю Христа Бога життя вічне. Амінь.