сьогодні
28
липня 2021
Слово в неділю 29-ту після П’ятидесятниці.
26 грудня 2020
Dubnosobor

«І почали всі, ніби змовившись вибачатися» (Лк. 14:18).

У притчі про гостей, покликаних на велику вечерю, Господь Ісус показав, в якому налаштуванні були юдеї до царства Божого, яке відкривалося з явленням на землі Сина Божого. Багаті люди, старші народу, вчителі закону, які повинні були служити прикладом добра для інших, відмовилися вступити в царство благодаті. Царство Христове було царство, не мирське; а їх серця прив’язані були до землі. У відповідь на заклик небесний один говорив: «я купив поле, мені потрібно оглянути його»; «А я купив п’ять пар волів, мені ніколи», відповідав інший. Інші захоплювалися вітряністю мирською і не слухали благовістя: «я одружився» говорив їхній представник. Сумне становище! Не можна сказати, щоб всі ці люди не усвідомлювали свого боргу, і не визнавали важливість нового покликання. Ні, ті, що вказали на покупку поля і волів говорили: «вибачся за нас перед господарем; відчуваємо, що треба б іти, – але заважають справи». Це ще більше жаль. Усвідомлюють борг і не виконують його.

Вечеря Божа готова і для нас, слухачі. І нас запрошують до неї слуги Божого Сина. Господь так любить бідних людей, що не перестане запрошувати їх на вечерю Свою до кінця світу. Але – чи не відповідають й нині одними відмовками на заклик Божий? На жаль, багато, визнаючи святість, благочестя, усвідомлюючи свій борг перед Богом, нехтують благочестям під різними приводами, відрікаються від нього, кожен по своєму. Які ж відмовки нашого часу від поклику Божого?

«Ми не проти від християнського благочестя, кажуть одні: але турботи за господарство, за торгівлю, службові турботи віднімають у нас весь час; нам ніколи займатися благочестям».

Не важко помітити, що ці відмовки дуже схожі на відмовки, почуті в притчі. Так говорять: «я купив поле, мені потрібно оглянути його; а я купив п’ять пар волів, мені ніколи». І проте думають, що з відмовками нашого часу можуть потрапити в царство небесне?

Заняття торгівлі, господарства, службові обов’язки самі по собі заняття законні, самі по собі вони не можуть заважати благочестю. Виконуйте їх з Страхом Божим, з думками про суд і вічність, виконуйте без заздрості і гніву, без обманів і брехні і – вони будуть благочестиві. Займайтеся ними стільки, скільки дозволяє думка про перший і найважливіший борг ваш, – про борг Богу, припиняйте їх, коли звуть вас на служіння Богу і йдіть служити Богу: тоді заняття звання і будинки будуть святі. «Ми обтяжені потребами», говорите ви. Але хто обтяжує вас ними, якщо не ви самі? Хто зняв з вас потребу служити Богу і поклав на плечі вам потреби служити тільки по дому або торгівлі? Хіба не сказав вам Сам Господь: «шукайте… спершу Царства Божого і правди його і все це додасться вам»? (Мф. 6: 33). Ви стурбовані спокоєм домашніх, успіхом по службі, щастям торгівлі? Але, чи не сказано вам: якщо станете шукати Царства Божого, спасіння душевного: то все інше додасться вам? Це – не обіцянки людські, такі оманливі; це – обіцянка Божа; а Бог хіба не може, або не захоче виконати те, що обіцяв? Але ви, не довіряючи Богові, приймаєте на себе турботи про все – і що з того виходить? І відбираєте час у благочестя і ловите вітер: плоди беззаконних трудів ваших гинуть в ваших очах або промотуються дітьми вашими. Ні, не турботи законні заважають благочестю, а беззаконна дбайливість, не знає міри. Хто привчив себе розпоряджатись часом і працями згідно із заповідями Божими, а для бажань серця дає міру євангельську: у того досить часу для благочестя. У спокійному сподіванні на Того, Хто дає їжу і птахам небесним (Мф. 17: 26 – 30), він не мучить себе турботами про земне. Набуває трудами потрібне для життя: але плоди своєї праці не тільки не називає малими, а приділяє з них частину нужденним. Навпаки жадібність до благ тимчасових завжди незадоволена. Дають їй потрібне? Не знає спокою, щоб набути більше. Посилається більш, ніж потрібно? Будує будівлі, щоб замкнути в них все в їжу для тління. Прив’язавшись до земного, не думають ні про що не турбуються нічим, не люблять нічого, крім землі. Дружина, торгівля, відзнаки – ось весь їхній скарб; – Тут також і серце їхнє. Скаржаться на брак часу? А в чому проводять час? Встають, прибираються, гуляють, їдять, висміюють, зневажають, передають один одному нечистоти.

О! навіщо говорити неправду на віру Христову, ніби вона, приписуючи благочестя людям посадовим і сімейним, вимагає від них неможливого? Якщо були люди сімейні і посадові, які догодили Богові благочестям своїм: ясно, що не вимагає ні від кого неможливого, вимагаючи благочестя. Ти ремісник і маєш під своєю опікою сім’ю? Йосиф був теслею; але удостоївся бути обручником Пресвятої Діви і став у лику святих за своє праведне і богобоязливий життя. Ти багатий? Але навряд чи є багатшим за Авраама або Іова? Будь же за прикладом їх ласкавим до мандрівників, годуй сиріт і вдів, допомагай нещасним і – твої багатства відчинять тобі вхід в небесні оселі Авраама. Ти суддя? Самуїл був суддею цілого народу ізраїльського і, коли, складаючи з себе звання судді, викликав усіх, щоб сказали, чи не скривдив він кого небудь: то всі благословили за нього Господа. – Ось приклад, як можна бути суддею приємним для Господа і людей!

«Я одружився і тому не можу прийти», говорив третій званий на вечерю, і не вважав за потрібне навіть попросити вибачення. Така молодість вітряна!

«Молодість, – кажуть, – любить повеселитися; навіщо відмовляти їй в тому? Вона встигне помолитися ». «Ми – люди світські, – кажуть інші пари молодості; – Нас світ осудив би, якби пішли ми в храм; не можна йти проти загальної думки».

Якщо молодість – легковажна: це не означає, що вона правильно чинить. Але якщо і зрілість чоловіча йде слідом за молодою легковажністю: це – шкода.

Християни соромляться бути християнами? Чи можна очікувати цього? Хіба розуміють, чого соромляться? Звичайно соромляться нечистого, низького, мерзенного. Отже розуміють, що соромлячись бути благочестивими, показують тим, що визнають благочестя християнське за ницість, за предмет презирства? Яке страшне нечестя в християнина проти християнства! Соромляться поклоняться Творцеві неба і землі? Соромляться з ликами ангелів славословити Бога, з херувимами благоговійно стояти перед страшними таїнами Христовими? Соромляться бути в зборах послідовників Христових і в спілкуванні з небожителями? Соромляться захищати себе хрестом Господа Ісуса, тим хрестом, який становить силу і славу християн? Соромляться поведінки християнської, без якої життя на землі – морок і гниття, а по смерті – мука? Що ж після того залишається для них почесне і гідне поваги? Невже життя розпусти язичницької? О! люди, що люблять вважати себе освіченими! Чи не хочете ви любити і хвалити життя безсловесної дикості, коли соромитеся життя розумного?

«Нас засудять за побожність», – кажуть. Хто засудить? Якщо Євангеліє Христове тебе схвалює: то ніхто з тих, у кого розум і серце на місці, не засудить тебе; навпаки будуть радіти перед Господом за твоє життя, гідне людини і християнина. Хто-ж тебе засудить? Якщо засудять шанувальники суєти, люди, яких життя – образа здоровому глузду і безчестя імені людини: невже ти можеш по совісті дорожити судом їхнім? Озирнись, чого не засуджують ці люди? Коли вітряність, що проводить ніч за картами і програє останнє надбання дружини і дітей: вони не засуджують. Вони не засуджують і в собі ні марнотратства, ні дурного марнославства. І життя нетверезе і життя нечисте і життя обманів і багато крутійства, якщо викликає на їхніх устах посмішку; але ніяк не презирство, чи можливо відразу, або скорботу глибоку, навпаки вони самі розділяють це життя. І ти можеш по совісті дорожити осудженням таких людей? І ти можеш вважати себе християнином, цінуючи осуд подібних людей? О! згадай грізний вирок Господа: «Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими» (Мк. 8: 38). Немає сумніву, люди, що дихають світом, вважатимуть в тобі за злочин і те, що ти будеш жити невідповідно до їхніх правил, не за правилами світу грішного, а за правилами Христовим. Їм буде дуже не по серцю, що твої вчинки не будуть схожими на їхні вчинки; твоє життя без слів буде викривати їхнє безладне життя і буде служити докором для їхньої совісті. Але невже любов людей, хто б вони не були, повинна бути для тебе дорожче благовоління Божого? Невже ти захочеш нехтувати волею Божою, заповідями Христовими, щоб тільки не терпіти неприємностей від людей, хоча б близьких для твого серця? Кого тобі треба слухатися більше – людей, чи Бога?

«Тим не менше, кажеш ти, краще жити так, як живе багато хто. – Навіщо йти наперекір всім»? Якщо дорогим є для тебе вічне спасіння твоє: то, як не боляче, а треба йти наперекір світу легковажному. Шлях, по якому йдуть юрби світолюбців, веде в пекло; а шлях до царства небесного – шлях вузький і по ньому йде не багато хто. Це сказав нам сам Господь, Якого кожне слово – є істиною. Багато званих, та мало обраних, говорив Він і на закінчення притчі своєї про покликаних. Треба брати приклад з небагатьох, а святих. Коли люди благочестиві не ухилялись від спілкування зі світом грішним? Ной відокремився від нечестивих сучасників. Авраам залишив вітчизну і на всю решту життя був мандрівником. Лот втік з Содому. Скажуть: нині – часи християнства? Але дух світу і нині – той же, що був за Авраама і Лота; він змінив тільки дещо в одязі своєму. Нині немає поклоніння ідолам: але – похіть очей, пожадливість тілесна, і пиха життєва, які створили і множили ідолів, завідують світом як і раніше.

О! залиш багатьох. Що тобі до них? Багато хто не спасуть тебе від суду за твоє життя. Кожен сам за себе відповідатиме там. Дякуй Господу, якщо Він допомагає тобі виправляти хвору твою душу. Якщо багато хто живе погано: пекло просторе. Бійся, щоб не потрапити і тобі туди. «Дружина, – говорять, – молода; як відмовити їй і собі в задоволеннях»?

Ах! любов подружжя – справа свята: але вище за все – любов до Господа. Безсмертна душа створена не для дружини, а для Господа. Не дружина, а Господь – все для нас – і Творець і Промислитель і Спаситель і Суддя. Перш за все і найбільше повинні ми любити Господа. Хто всім серцем любить що небуть крім Бога: той тяжко грішить, той відповідатиме за це стражданнями у вічності. Іншого бути не може.

Нині вважають за правило розпалювати тілесну любов романами; легкі книги – приємні книги, кажуть.

Згубна легковажність! Не розуміють, що плотська любов – відкритий ворог любові до Господа: Не розуміють, що ця любов, яка так діяльно живиться і розпалюється є ворог і для здоров’я душі нашої і зв’язку подружнього і суспільного блага; не розуміють, що приємне для них питво – отрута.

Молодість каже: «прийде старість, – встигну помолитися. – Молодість любить веселитися. Навіщо їй в тому відмовляти»?

О! юність! – Юність! розумієш ти, чого ти хоче? Ти хочеш принести Богові тільки виснажену літами і пристрастями старість? Ти хочеш душу чисту, живу, святу віддати гріху, а душею замащеною в бруді життя, яка охолола, знесиленою думаєш жертвувати Богу? Тіло непорочне і з силами юними, на твою думку, – має належати гріху, а старе і хворобливе, зовсім нездатне до трудів – частка Божого? Чи розумно ти розмірковуєш?

Хто тобі сказав, що закон Божий писаний тільки для людей похилого віку? Хто тобі сказав, що жити духом, а не плоттю, по-людськи, а не як тварини, – властивим є тільки для старості? Чого ти бажаєш? Ти хочеш віддатися на волю пристрастям? Що з тобою буде? І тілесний організм твій засмутиться і душею ти ні до чого не будеш здатний. Що вносять в сім’ї і суспільство юнаки свавільні, що захоплюються пристрастями? Непокору, зухвалості, образи, несправність у всьому, нестерпний розлад всякого порядку? Що вони для Церкви? Діти майже загиблі, для яких втрачені труди її марно; за ними плаче вона, плачуть ангели.

Навпаки батьківщина побачить в тобі слугу корисного, сім’я – відраду і честь, ти сам – спокій і достаток, небо – милий для нього дух чистий, коли з юності ти будеш виховувати в собі благочестя.

І як легко вчитися благочестю в твоєму віці! Воля твоя – гнучка; Аж доки дати їй напрямок до всього шляхетного і високого? Серце твоє – ніжне, як віск; на ньому без зусиль закарбуються настанови страху Божого. Душа – жива, незіпсована правилами світу; – Якою вона є сприйнятливою для прекрасних правил та істин святої віри!

«Встигну, ще буде час», – говориш ти. О! ні, не буде того прекрасного часу, який тепер в твоєму розпорядженні. Важко під старість вчитися благочестю. Грішні розташування не проходять, а ростуть з роками; погані звички стають застарілими в душі; пристрасті, виховані в юності, зростаються з серцем. Гріх – гірський потік, який чим далі біжить, тим більше збільшується. Благо юнакові, «коли він несе тягар у юності своїй;» (Плач.3: 27). Та й хто тебе запевнив, що доживеш ти до старості, щоб каятися в гріхах молодості? Слово Боже вчить нас, так досвід теж говорить: «Страх Господній додає днів, літа ж нечестивих скоротяться.» (Притч.10: 27).

Господь благодаттю нехай утвердить в серцях наших щиру рішучість жити свято, до гробу. Амінь.

святитель Філарет Чернігівський (Гумілевський)
1857 р. Харків.
переклад протоієрея Миколая Капітули

rivne-cerkva