Брати і отці, страждання Господа нашого Ісуса Христа мають силу народжувати в наших душах просвітлення завжди, коли ми думаємо про них, але особливо в наші дні, коли вони здійснюються поступово одне за іншим: нарада про віддання до суду, смерть, взяття під варту юдеями, суд в Пілата, осуд, побиття, плювання, зневага, насміхання, розп’яття, пробивання рук і ніг, напування оцтом, проколювання ребра й багато іншого, що не може описати не тільки людська, але й всі ангельські мови.
Яка велика і надприродна таємниця! Сонце побачило, що відбувається – і згасло, побачив місяць – і перестав світити, відчула земля – і затряслася, відчули камені – і розійшлися. Отже, якщо бездушні і безчуттєві стихії схилилися і змінилися від страху Господнього, що побачили, то не залишимося у ці дні неуважні і байдужі ми, за яких помер Христос? А як ми, будучи розумними та чуттєвими, можемо залишатися осторонь того, що відбувається? Давайте, будемо відчувати цей подвиг, проллємо сльози, змінимося на краще і умертвимо свої пристрасті.
Чи був хто-небудь колись ув’язнений за своїх друзів або пожертвував собою за своїх улюблених? А наш милосердний Бог не одне і не два, але безліч страждань зазнав за нас засуджених. І так як святі не мали нічого, чим би могли віддячити за цю любов, то приносили Йому свої тіла і кров, стаючи подвижниками і мучениками, і співаючи пісню Давида: «Чим я віддам Господу за всі добродійства Його мені?» (Пс.115: 3).
Ці слова повторюємо постійно і ми, служачи Господу безперестанно з почуттям любові. І завжди прагнемо до небесного, щоб стати наступниками Христа і святих.
Ось і настало Святе Воскресіння. Будьмо уважними, щоб нам провести це свято світло й урочисто, бо це Пасха – перший і найбільший дар Божого творіння. З побожністю смиряємо своє тіло так, щоб, хоча і зміниться їжа, але не змінився наш духовний стан.
Душа радіє приходу Великодня, тому що це приносить їй спокій і полегшення від великої важкої праці.
Чому ж ми з таким нетерпінням чекаємо Пасхи, яка приходить і йде? Чи не святкували ми її безліч разів і раніше? І ця прийде і піде – в цьому житті немає нічого постійного, але дні наші минають як тінь, і життя біжить подібно до того, як з’являється вісник з новиною. І так до тих пір, доки ми не досягнемо кінця справжнього життя.
Якщо ж говорить хтось, не потрібно радіти Великодню? – Ні, навпаки, давайте радіти набагато більше – але тому Великодню, який відбувається щодня. Що це за Великдень? – Очищення гріхів, переживання серцем, сльози покаяння, чиста совість, умертвіння тілесних бажань: блуду, нечистоти, пристрастей, недобрих намірів і всякого іншого зла. Хто зможе досягти всього цього, той святкує Великдень не один раз на рік, але кожен день. Однак той, хто не має перерахованого є рабом пристрастей, нездатний брати участь у святі. Як може святкувати той, хто має за бога черево, або залежний від плотських бажань, або одержимий сріблолюбством, раб марнославства і бранець інших пристрастей? Однак я вірю, брати, що ви не такі. Наше життя ніщо інше, як приготування до свята: псалмоспів змінюється псалмоспівом, пізнання пізнанням, повчання повчанням, молитва молитвою – подібно якомусь колі, який веде і з’єднує нас з Богом.
Отже, поспішаймо назустріч Великодню і будемо святкувати його щоразу як найкраще, умертвляючи пристрасті і воскрешаючи чесноти, наслідуючи Господа, Який «постраждав за нас, і залишив нам приклад, щоб пішли ми слідами Його» (1 Петр. 2: 21).
Разом з воскресінням і творіння скидає з себе зимову похмурість, як щось нежиттєве, знову розквітає і оживає. І ось ми бачимо землю озелененою, море заспокоєним, тварин зайнятих своєю працею, все змінюється на краще.
Я не випадково сказав про це. Мені хочеться наголосити, що якщо навіть бездушне і не має розуму настільки радіє пресвітлому воскресінню і величає його, то наскільки більше нам, удостоєним мати розум і бути в Божій подобі, потрібно прикрасити себе і бути благочестивими. Істинно благочестивим Христу є той, хто постійно робить добро, у чому нас переконує апостол, кажучи: «Бо ми пахощі Христові Богу» (2 Кор. 2: 15).
Додамо, також, що і Адам до того, як упав, був пахощами Богу, прикрашений безсмертям і нетлінням, і перебував в небесному спогляданні. Тому він, як якесь духмяне і багатобарвне лимонне дерево, був насаджений в раю.
Будемо і ми, браття, духмяніти духовними пахощами, які кожен з нас, подібно майстерному парфумеру, може зробити сьогодні собі, збираючи чесноти. Це пахощі благословенні; це пахощі приємні Богу; це пахощі приваблюють Ангелів і відвертають демонів.
Коли промине Великдень і закінчиться свято, так не думаймо, що завершиться радість і святкування, тому що ми маємо можливість радіти і святкувати постійно. Як таке може бути? – Це можливо, якщо ми завжди маємо в собі живу пам’ять страждань Спасителя нашого Христа, тобто, що Господь слави був розп’ятий за нас, зійшов до гробу і воскрес на третій день, воскресив і оживив нас, так, що ми можемо сказати разом з апостолом: «вже не я живу, але живе в мені Христос. А що я живу в тілі, то живу вірою в Сина Божого, що полюбив мене і видав себе за мене» (Гал. 2: 20).
У цьому полягає для нас сенс таїнства: померти для світу і жити тільки для Бога. Отже, необхідно і після Великодня пильнувати, молитися і не спокушатися, каятися і просили прощення, кожен день вільно вмирати, постійно бути вільним від тілесних потреб, смиряючи плотські бажання.
Не говори: Чотиридесятниця вже закінчилася. – Для того, хто працює Чотиридесятниця продовжується завжди. Не говори: я вже багато років борюся і тепер трохи відпочину. – У цьому житті немає відпочинку. Не говори: я вже постарів в чеснотах і нічого не боюся. – Завжди існує небезпека падіння. Сатана багатьох досвідчених в чеснотах в один момент спокусив гріхом. Так, «хто думає, що він стоїть, бережися, щоб не впасти» (1 Кор. 10: 12).
Тому необхідна обережність і стриманість як уві сні, так і в їжі, в питті і всьому іншому, щоб тіло корилося і не скинуло нас як дике лоша, розірвавши вуздечку, – у прірву гріха.
Якщо ж коли-небудь ми і падаємо від неуважності, тоді негайно подивимося на розп’ятого Ісуса і Господа слави, – і зцілиться душа наша. Як колись ізраїльтяни, коли їх жалили отруйні змії, дивилися на мідного змія і зцілювалися. Вам відомо, що злі помисли жалять як змії, вносячи в душу отруту, яку потрібно відразу ж видаляти, бо як вона залишиться в душі, нам загрожує смерть.
Крім того, ви самі бачите, як весна народжує в людині кров і бажання. «Плоть бажає противного духові, а дух – противного плоті» (Гал. 5: 17) і якщо перемагає одне, зазнає поразки інше. Отже, будемо уважні, щоб наша душа не поневолювалася плоттю, а перемагала її. Бігун не є переможцем, якщо пробіжить одну або дві стадії, але весь шлях. І нам не достатньо боротись тільки протягом Чотиридесятниці або П’ятидесятниці, але якщо не проживемо все своє життя в подвигу, уникаючи пасток диявола, не отримаємо вінця перемоги.
Тому, продовжимо добрий подвиг, будемо ще проливати піт, творити чесноти, ще більше будемо загартовувати плоть, поневолювати тіло, боротися з пристрастями, завжди пам’ятаючи про мертве тіло Господа Ісуса (2 Кор. 4: 10).
І нехай не припиняється відчуття Пасхи, хоч свято вже минуло, але ми завжди маємо перед собою спасительні страждання нашого Господа, Його розп’яття, поховання, воскресіння, щоб не забулася пам’ять про них перебувати нам вільними від пристрастей.
Все наше життя з надією дивиться на вічний Великдень, тому що справжня Пасха, хоча велика і важлива, є, як кажуть святі отці, лише образом тієї Пасхи, котру звершив Господь. Ми святкуємо один день і вона закінчується, а Пасха Господня триває вічно. «Ні смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо минуле пройшло» (Одкр. 21: 4).
Там вічна радість, веселощі й утіха, там голос святкуючих, образ переможених і споглядання вічного світла. Там блаженна трапеза Христа з достатком вічних благ.
Пам’ятаючи про все це, Святі мужньо терпіли всі страждання, відмовляючись від щастя, переслідування терпіли, муками насолоджувалися, а смерть для них є новим життям.
І ми, прагнучи до тієї вічної Пасхи, добросердно і мужньо витерпимо – прошу вас, – по-справжньому, і наш Благодійник, і Владика Бог, якщо ми вірно будемо служити Йому до кінця, удостоїть нас насолодитися тієї вічної і небесної Пасхи, яку не хай всі споживають благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, розп’ятого і похованого, і воскреслого, Його ж є сила і слава, з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків.
Амінь.
(Проповідь була виголошена на Пасху, протягом 791-805 рр.)
За матеріалами: Рівненська Єпархія