Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Сьогодні спасіння нашого початок
і відвічного таїнства явління:
Син Божий стає сином Діви,
і Гавриїл благодать благовіствує.
Тому й ми з ним до Богородиці взиваємо:
“Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою”.
Такими словами Тропаря Церква Христова оспівує подію принесення Архангелом Гавриїлом благої звістки Діві Марії про народження від Неї Спасителя світу. Ця подія Благовіщення є початком спасіння людства, яке після гріхопадіння прародичів – Адама і Єви жило в тіні гріха і смерті. Таке спасіння людства мало настати з приходом у світ Месії, Якого Бог пообіцяв першим людям ще підчас їхнього вигнання з Раю (Бут. 3. 15).
Перед пришестям Ісуса Христа людство довго згадувало старовинне передання про “золотий вік”, який воно пережило на початку історії свого існування. Наслідки гріхопадіння серйозно почали відбиватися на людях. Духовний занепад породжував після себе занепад фізичний: суспільство замінило істине Богошанування на багатобожжя та ідолопоклонство, Боговибраний народ тільки зовнішньо дотримувався даного Богом Закону, фізичні хвороби та смерть стали частішим явищем у світі; сильніші держави захоплювали слабших, підкорювали їх собі, знущалися над простим народом, обкладали його величезними податками.
Таким чином, перше століття до нашої ери відоме різноманітними народними заворушеннями, революціями та війнами. Єврейський народ став залежним від римлян, які встановили своє володарювання по всій римській імперії, до якої належали й ізраїльтяни. Імператорський престол посідав на той час Ірод Великий, який наводив великий жах на всіх та сприяв розвитку язичницької культури.
Саме в ці часи люди все частіше і частіше згадували обітницю Божу про майбутнього Месію, Який мав визволити весь світ від неволі ворожої, і покладали всі надії на швидкий Його прихід. Древньогрецькі філософи Сократ і Платон прямо вказували, що повинен прийти Божественний Посланець. На їх думку, Він повинен був вивести людей з тієї страшної кризи, в якій опинилось людство за декілька століть до Різдва Христового. Розселення євреїв по території Римської імперії підсилило надію людей на Божественного Посланця, адже вони принесли з собою Месіанські пророцтва, в яких старозавітні пророки багаторазово вказували на пришестя Месії.
Так пророк Ісайя ще за 700 років до народження Христового провіщав цю подію, говорячи: “Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл” (Іс. 7. 14). Старозавітній пророк Малахія вказував на скоре пришестя Месії: “Ось Я посилаю Свого Ангела, і він перед обличчям Моїм приготує дорогу. І нагло прибуде до храму Свого Господь, Якого шукаєте ви, і Ангел заповіту, Якого шукаєте ви” (Мал. 3. 1). Пророк Михей у своєму пророцтві вказує місце народження Месії: “А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Іуди, – із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі” (Мих. 5. 1). Пророк Захарія передбачав вхід Господній в Єрусалим і висвітлив це видіння такими словами: “Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослові, і на молодім віслюкові, синові ослиці” (Зах. 9. 9).
Незважаючи на всі ці пророцтва, у суспільства, через його важкий політичний стан, сформувалася така думка, що прийдешній Месія прийде як земний цар і, завоювавши весь світ, визволить всіх від зовнішніх ворогів, а тоді настане щасливе мирне життя і ця думка підсилювала віру людей в пришестя Месії.
Для того щоб відновити мир, нове життя та об’єднати всіх людей в братерській любові, Премудрий Господь відкриває тайну спасіння світу в маленькому містечку Назарет, в убогій домівці, де жила благочестива і смиренна Діва, яку звали Марія. Святе Письмо нам майже нічого не розповідає про походження цієї Діви. Про Її батьків, народження та формування особистості Марії ми дізнаємося, в більшості, із Священного Передання Православної Церкви.
У Святому Письмі про рід Діви Марії вказують євангелисти Матфей та Лука, коли перераховують родовід Ісуса Христа і відкривають нам те, що Марія, як і Йосиф походить від нащадків пророка Давида.
Першу згадку про Діву Марію, як Ту, Яка була покликана на служіння Всевишньому Богові, щоб виконати особливе Його доручення, ми знаходимо у євангелії від Луки (Лк. 1. 26-38). Цей євангелист, розповівши про відвідини Архангелом Гавриїлом священика Захарії та сповіщення йому звістки про народження від нього сина, який буде готувати дорогу для Господа, говорить: “Шостого ж місяця був посланий від Бога Ангел Гавриїл у глілейське місто, яке називається Назарет, до Діви, зарученої з мужем, на ім’я Йосиф, з дому Давидового; ім’я ж Діви – Марія” (Лк. 1. 26-27).
Виходячи з усіх людських міркувань, здавалося б, що благодатна звістка про явлення у світ Месії мала би пролунати в “місті Божому” – Єрусалимі, де, переважно, були зосереджені тодішні мудреці та іудейські вчителі, які так багато тлумачили про Месію та Його майбутнє Царство, так уважно вивчали пророцтва про Нього та Його життя, з такими переживаннями слідкували за всіма знаменнями, які попереджали Його прихід і, очевидно, з таким полум’яним бажанням очікували цього приходу. Однак, ні вченому Єрусалиму, ні якомусь іншому відомому місту тодішнього світу не довелось отримати цю звістку, а саме цьому скромному галілейському містечку Назарет, де жили родичі Пресвятої Діви, судилося першому почути й прийняти ту спасительну звістку. На перший погляд, нас дивує не тільки місце, яке вибрав Господь для благовістя цього великого таїнства, але й особа, якій воно сповіщене. Тайна спасіння світу відкрилася не поважним та сильним людям – керівникам народу, не книжникам та фарисеям – тим світилам тогочасної науки, а бідній і ніким незнаній Діві, яка смиренно проживала в убогому будинку старенького Йосифа, який, як і заручена йому Діва походили із царського роду, знатність якого вже давно була забута.
Божественний євангеліст Лука говорить, що Ангел був посланий “до Діви, зарученої з мужем, на ім’я Йосиф, з дому Давидового” (Лк. 1. 27). Тлумачі Святого Письма вказують, що приналежність до роду Давида стосується як Йосифа, так і Марії, але тут наголошується на Йосифові, як нащадкові Давида, тому що євреї у своїх розповідях жіночих родоводів ніколи не приводили.
За Священним Переданням, живучи у Назареті, Діва Марія все більше і більше утверджувалась в добрих правилах, яких вона навчилася у Єрусалимському храмі. Перебуваючи, переважно, в самотності та мовчазливості, Вона роздумувала про Бога, молилася, читала священні книги та займалася ручною працею. Живучи при храмі, Пресвята Діва навчилась виконувати різну ручну роботу і цим вона займалася весь час, який залишався Їй від молитви та читання Святого Письма.
Накінець настав час, якого очікував рід людський майже п’ять тисяч років. Святі отці вказують, що Діва Марія через читання божественних і пророчих книг знала, що наближається час пришестя обіцяного Месії. Євангеліст Лука оповідає нам, що Архангел Гавриїл явився Діві Марії в той час, коли Вона проживала в домі Свого обручника – Йосифа, в місті Назарет. За Переданням Церкви, вона в цей час, читала Святе Письмо і роздумувала над словами пророка Ісайї, який сказав: “Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл” (Іс. 7. 14), та гаряче молилася щоб сподобив Її Господь скоріше побачити Месію й хоча б якоюсь мірою послужитись тій діві, яка мала б зачати в своїй утробі та народити Спасителя світу. І ось з’явився перед Нею Архангел Гавриїл і, немовби у відповідь на Її думки, промовив до Неї своїм безтілесним голосом таке привітання: “Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, Благословенна Ти між жонами” (Лк. 1. 28).
З’явлення ангела не злякало Пресвяту Діву; перебуваючи в Святеє Святих Єрусалимського храму, Вона звикла там до явлень та розмов ангельських, але незвичайне привітання Ангела стривожило Діву. Господь багаторазово сповіщав свою волю старозавітним праведникам через Ангелів, але такого привітання “Радуйся” ще ніхто не чув із уст небесного провісника.
У словах Архангела, якими він привітав Богородицю можна вбачати хибну дуку про те, що Діва Марія являється розподільницею благодаті, якою Вона наповнена. Але, насправді, Свята Діва лише одержує даровану Їй милість.
Тлумачі Св. Письма вказують на те, що слово Архангела “Благодатна” означає – наділена благодаті або удостоєна особливих милостей від Бога, а слова “Благословенна Ти між жонами” – вказують на те, що Пресвята Діва є найщасливішою між усіма жінками. Це саме підтверджують наступні слова Архангела, якими він заспокоює Її, побачивши, що Вона “стривожилась” (Лк. 1. 29). Заспокоюючи Марію, Гавриїл говорить: “Ти знайшла благодать у Бога” (Лк. 1. 30) і, продовжуючи, Божий посланець говорить словами пророка Ісайї, який провіщав народження Месії від Діви: “… і ось зачнеш в утробі і породиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус” (Лк. 1. 31).
У 32-33 віршах цієї євангельської розповіді Архангел зображає властивості та діяльність Того, Який має народитися від Пресвятої Діви. А Вона, на відміну від свого родича Захарії, без сумніву, але з бажанням дізнатися як же станеться це незвичайне народження Царя-Месії, запитує небесного гостя: “як же станеться це, коли Я мужа не знаю?” (Лк. 1. 34).
У відповідь на це смиренне запитання Діви Ангел говорить: “Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе; тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим” (Лк. 1. 35). Цими словами Ангел вказує, що Діва зачне Сина через особливу надприродну дію Божу. Мова тут іде про особливу предочистительну дію Духа Божого на утробу Діви, адже, не дивлячись на чистоту Марії, вона все-таки не була вільною від первородного гріха. Тому щоб Її Синові не був переданий цей гріх, для того потрібно було перед зачаттям очистити утробу Пресвятої Діви, щоб зачате Нею Немовля було безгрішним вже від материнської утроби.
Дальше, щоб укріпити віру Пресвятої Діви, Архангел Гавриїл вказує на чудесне звільнення від неплідності Її родички Єлизавети: “Ось і Єлизавета, родичка Твоя, яку називають неплідною, і вона зачала сина в старості своїй, і їй вже шостий місяць, бо у Бога не зостанеться безсильним жодне слово”(Лк. 1. 36-37). Для людей здається неможливим те, що Діва, яка не знала мужа, могла б народити; і що неплідна, будучи в старечому віці, могла б зачати в утробі своїй, але у Всемогутнього Творця все це можливо, тому Ангел і говорить, що “у Бога не зостанеться безсильним жодне слово” (Лк. 1. 37).
Пресвята Діва, вислухавши слова Архангела і просвітившись світлом Духа Божого, зраділа і впевнилась в тому, що Вона почула волю Божу. Тому Приснодіва відповіла Архангелу: “Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм” (Лк. 1. 38). Почувши ці слова, “відійшов від Неї Ангел” (Лк. 1. 38), тобто, виконавши Боже повеління, він повернувся в Царство світла.
Про саме зачаття Марією Христа євангеліє не говорить нічого; звичайно, що воно настало відразу після слів Приснодіви “Нехай буде Мені за словом твоїм” (Лк. 1. 38). Тепер євангеліст описує подорож Богородиці до Єлизавети, на яку Їй вказав Ангел, як на знамення для укріплення Її віри. “Свята Марія вирушила в дорогу на відстань близько ста п’ятдесяти кілометрів. Ми не знаємо в якому саме місті Іудеї мешкав Захарія. В наш час туристам показують селище Аїн-Карім, що у кількох кілометрах від Єрусалиму, але це немає суттєвого значення. Важливою є сама зустріч двох майбутніх матерів, покликаних виконати таку важливу місію”.
Описуючи цю подію, божественний євангеліст Лука каже, що Марія “увійшла в дім Захарії, і привітала Єлизавету. Коли Єлизавета почула привітання Маріїне, заграло дитя в утробі її, і сповнилася Єлизавета Духа Святого” (Лк. 1. 40-41). Разом з першим словом Матері Божої в утробі Єлизавети заграло немовля її, воно дало знати про себе рухами, які надали Єлизаветі радісного настрою.
Ці слова сповнили Єлизавету благодаттю Духа Святого. Сила цієї благодаті, перш за все, подіяла на младенця Єлизавети, якому за пророцтвом Архангела Гавриїла належало сповнитися Духа Святого ще від утроби матері своєї (Лк. 1. 15). Це дитя, сповнене благодаттю Святого Духа, ще нічого не бачачи своїм фізичним поглядом, впізнало і відчуло приближення Пресвятої Діви, Яка носила у Своїй утробі Господа. Та благодать Духа Божого осінила і Єлизавету, яка в пориві високих почуттів виголосила наповнену глибокого змісту промову.
Вона “вигукнула гучним голосом і сказала: благословенна Ти між жонами, і благословенний плід утроби Твоєї! І звідки це мені, що Мати Господа мого прийшла до мене? Бо, коли голос вітання Твого дійшов до ушей моїх, заграло дитя радісно в утробі моїй. І блаженна, Яка увірувала, бо збудеться сказане Їй від Господа” (Лк. 1. 42-45). Вислухавши підбадьорливе привітання Своєї родички, Діва Марія дає волю Своїм почуттям і каже: “Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі Спасові Моєму, що зглянувся Він на смирення Раби Своєї, бо віднині ублажатимуть Мене всі роди; що створив Мені велич Сильний, і Святе Ім’я Його; і милість Його в роди родів на тих, що бояться Його; явив могутність руки Своєї, розсіяв гордовитих в помислах сердець їхніх; скинув сильних з престолів і підніс смиренних; жадаючих сповнив благ, а тих, що багатіють, відпустив ні з чим; прийняв Ізраїля, отрока Свого, спом’янувши милість, як говорив отцям нашим – Авраамові і нащадкам його довіку” (Лк. 1. 46-55).
Слова “І сказала Марія” означають те, що ця пісня є виливанням особистих почуттів Пресвятої Діви, а не слова, сказані через особливе натхнення Святого Духа. У цій пісні Діва Марія спочатку прославляє Всевишнього Бога, далі, віддає пошану Божественному Провидінню взагалі, а на закінчення, Вона нагадує про обітниці, дані колись і виконані тепер.
В цих словах Богородиця всю велич віддає Єдиному, Великому і Всемогутньому Богові; Себе визнає лише немічним знаряддям для явлення Слави Його і сповідує, що Всевишній Господь “зглянувся на смирення Раби Своєї” . Через натхнення з Неба, Вона бачить Себе предметом благоговійного шанування, говорячи: “бо віднині ублажатимуть Мене всі роди”, як Ту, Яку вибрала Предвічна Рада бути Матір’ю Невмістимого Сина Божого: “що створив Мені велич Сильний, і Святе Ім’я Його”. Усвідомлюючи милість Божу до Себе, Богородиця вказує, що ця милість посилається тепер не лише Їй, але через Неї й на всіх, хто Боїться Господа та, що Ізраїльський народ вже не відкинутий за свої гріхи, а Бог згадав усі Свої обітниці, які давав святим праотцям і удостоїв Свій народ тієї великої благодаті – бачити між собою обіцяного Месію.
Євангельську розповідь про Благовіщення Діві Марії та Її зустріч з Єлизаветою Апостол Лука закінчує такими словами: “Пробула ж Марія з нею близько трьох місяців і повернулася в дім Свій” (Лк. 1. 56).
Після цього ще різні почуття переповнювали душу Пресвятої Богородиці. Вона переживала радісні хвилини Свого життя – Народження Сина Божого, розповідь пастухів про оспівування цього Народження Ангельськими хорами, поклоніння волхвів, фізичне та духовне зростання улюбленого Її Сина, прояв Його надзвичайної мудрості перед вчителями Закону в Єрусалимському храмі, вдалі проповіді, промови та чудеса серед народу, який після цього багаточисельно тягнувся до Нього. Але поряд з цим були й смутні хвилини у Її житті – це й переслідування злого Ірода та втеча до Єгипту, спокушання Її Сина сатаною у пустелі та фарисейськими слугами в Єрусалимі й інших містах, неправдиві звинувачення у дворі первосвященика Кайяфи та неправедного судді Пілата, але найболючішу рану на серці Матері Божої нанесли ті, які розпинали Її Сина на хресті та насміхалися з Нього, не усвідомлюючи, що Він прийшов спасти рід людський від неволі ворожої.
Так звершилось таємне втілення Бога-Слова; таким чином Діва стала Матір’ю, а Мати залишилася Дівою. Тому, прославляючи цю велику подію, свята Церква оспівує її такими словами тропаря: “Сьогодні спасіння нашого початок і відвічного таїнства явління: Син Божий стає сином Діви, і Гавриїл благодать благовіствує. Тому й ми з ним до Богородиці взиваємо: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою.”
“Радуйся!” – сповіщено було з неба не лише одній Діві Богородиці, але в Її особі й всьому родові людському. Адже в день Благовіщення покладено початок всьому, що потім розкрилося, що тепер розкривається і що має розкритися ще в майбутньому віці. Все стоїть і діється в цьому світі на основі цього таїнства. Благовіщення стало святом Втілення Сина Божого від Приснодіви Марії, святом принесення в жертву правді Божій людського єства Сина Божого, щоб ця жертва, принесена на хресті, простерлася на всі віки, від початку світу до кінця, і на всіх людей, які жили, живуть і у всі часи будуть жити. Амінь!
За матеріалами: Рівненська Єпархія.