Святий Григорій Богослов – християнський богослов, один з Отців Церкви, входить до числа Великих каппадокійців, близький друг і сподвижник св. Василія Великого. Народився бл. 329 року в Аріанзі поблизу Назіанза Каппадокійського.
Мати його, свята Нона походила зі знатної і благочестивої християнської сім’ї та доводилася двоюрідною сестрою святителю Амфілохію, єпископу Іконійського. Свята Нона вийшла заміж за Григорія Аріанзського, багатого землевласника, який під впливом дружини залишив свої помилки (до одруження він належав до однієї з юдейських сект), прийняв святе хрещення і став ревним християнином. Згодом святий Григорій Аріанзський був висвячений у сан пресвітера, а потім – єпископа Назіанзінського і повністю присвятив себе служінню Церкві Христовій.
За молитвами благочестивих Григорія і Нони у них народився син Григорій, який ще до народження був обіцяний матір’ю на служіння Богові. Батьки дали Григорію, а також і його молодшому брату Кесарію блискучу освіту. Після домашніх занять з дядьком, єпископом Іконійським, досвідченим викладачем риторики, святий Григорій пройшов курс навчання в школах Назіанза, Кесарії Каппадокійської та Олександрії. Юнак мав надзвичайні здібності. Дізнавшись від матері, що він присвячений Богові, святий Григорій прийняв обітницю зберегти себе в цнотливості й чистоті.
Для завершення своєї освіти святий Григорій відправився до Афін. Тут він зустрів святого Василія Великого, з яким його поєднала нерозривна дружба. В Афінах святий Григорій познайомився з Юліаном (Відступником) який, ставши імператором, зрікся християнства і намагався відродити язичництво в Римській імперії (361 – 363). Шість років провів святий Григорій в Афінах, вивчаючи літературу, філософію, математику, музику, геометрію, астрономію.
Після закінчення навчання, на прохання афінян святий Григорій залишився в Афінах на короткий час викладачем красномовства, а потім повернувся до батьків у Назіанз. У 30 років прийняв святе хрещення від свого батька, який уже був на той час єпископом.
В 374 році померли батьки святителя Григорія. Тоді він віддалився в Селевкію Ісаврійську, де служив при церкві святої великомучениці Теклі. Тут він прийняв піклування над лікарнями і притулками для пристарілих. Багато праці приклав святитель Григорій здобуваючи кошти для забезпечення лікарень і організовуючи в них порядок.
Після смерті святителя Василія Великого, святий Григорій, виконуючи передсмертне прохання свого друга, подається в Константинополь для боротьби з єрессю Македонія, який заперечував Божество Святого Духа.
Майже всі храми Константинополя були під владою єретиків. У 379 році святитель Григорій почав служити й проповідувати у невеликій домашній церкві своїх родичів, яку назвав «Анастасія» («Воскресіння»), вірячи, що саме тут почне воскресати православ’я. З чарівною переконливістю спростовував він всі доводи єретиків, натхненно розкриваючи істинне вчення Церкви. Гаряча проповідь святителя Григорія, його глибоке знання і тлумачення Святого Письма, праведне християнське життя залучали до нього все більше пастви і йому вдалося добитися значного ослаблення єретиків.
За підтримки Олександрійського Патріарха Петра (373 – 380) і Константинопольського імператора Феодосія (379 – 395) святитель Григорій Богослов був поставлений Патріархом Константинопольським і затверджений у цьому сані II Вселенським Собором у 381 році.
Однак зведення святителя Григорія на Константинопольську кафедру викликало невдоволення з боку Єгипетських і Македонських єпископів. Це викликало неспокій та незгоду в Церкві. Тоді святий Григорій вирішив піти із Константинополя, щоб вгамувати розбрат. Ні вмовляння імператора, ні прохання духовенства не зломили волі святителя. Він повернувся у рідний дім Аріанз і перебував там в чернечих подвигах. Святитель Григорій вів строго подвижницький спосіб життя: ходив босоніж, мав тільки єдиний одяг, спав на землі або на ложі з деревних гілок; їжею для нього служили хліб і овочі, питтям – вода, в яку він іноді домішував трохи оцту.
У місто збурене єрессю Назіанз, святитель Григорій поставив благочестивого єпископа Евлалія. Звертаючись з численними посланнями, святитель продовжував мужньо викривати єретиків і роз’яснювати правдиве віровчення. Він великодушно пробачив юнака, який намагався вбити його в Константинополі.
Спочив святий Григорій Богослов 7 лютого (н. ст.) 389 року в Назіанзі, де і був похований. У своєму заповіті (складеному найвірогідніше в 381 році) святий Григорій, виконуючи волю свого батька, віддав свій маєток єпархії.
У 950 році при імператорі Костянтині Багрянородному мощі Григорія Богослова були перенесені до Константинополя і покладені в церкві Святих Апостолів. При розграбуванні Константинополя хрестоносцями в 1204 році мощі святителя Григорія були перенесені до Риму. Після побудування собору святого Петра в Римі там була влаштована гробниця для мощей святителя.
26 листопада 2004 року мощі, за рішенням папи Іоана Павла II, були повернуті Константинопольській Церкві разом з мощами Іоана Золотоустого. В даний час мощі Григорія Богослова зберігаються в Соборі святого Георгія в Стамбулі.
Від св. Василія Великого він відрізнявся тим, що більше тяжів до самовияву, його цікавили, передусім, питання сенсу людського життя. У старості писав вірші (здебільшого — це лірика самотньої душі), філософські елегії та дидактичні поеми. Літературна та богословська спадщина св. Григорія Богослова складає 245 послань (листів), 507 віршів та 45 «Слів». Біографи зазначають, що Григорій Назіанзін був у першу чергу оратором, а не письменником, склад його творів характеризується підвищеною емоційністю. Збереглося понад 200 листів, що поряд з богословськими питаннями торкаються приватного життя Григорія Богослова. Вони започатковують у літературі автобіографічний жанр. Ліричні вірші, які писав в античному дусі Григорій Назіанзін, мають характер не стільки псалма (молитви), скільки риторичного панегірика.
Творіння Григорія Богослова користувались виключною популярністю та авторитетом, аж до останніх віків візантинізму. Їх тлумачили та пояснювали більше за будь-якого з інших отців. Необхідно назвати, насамперед, схолії преподобного Максима Сповідника до важких місць Григорія Богослова. До пізнішого часу відносяться схолії Іллі Критського (IX – X ст.), Василія Нового, архієпископа Кесарії Каппадокійської (X ст.), Микити Іраклійського (кінець XI ст.), Никифора Каліста Ксанфопула (XIV ст.) і цілий ряд інших, в тому числі анонімних. Потрібно назвати ще тлумачення Зонари та Миколая Доксопатра на вірші Григорія та ін. Все це свідчить про широке поширення творів св. Григорія. Для преп. Іоана Дамаскіна він був одним із головних джерел та авторитетів. Михаїл Псел вважав св. Григорія Богослова християнським Демосфеном. Тексти його творів використовувалися пізнішими гімнографами Східної Церкви: так різдвяний, богоявленський («другий канон» свята) і великодній канони являють собою перефразовані Іоаном Дамаскіним уривки з проповідей Григорія Богослова.
Димитрій Ростовський у своїх «Житіях святих», описуючи заслуги кожного з трьох вселенських учителів, так охарактеризував Григорія Богослова: «Святий Григорій Богослов був настільки великий, що якби можна було створити людський образ і стовп, складений по частинах зі всіх чеснот, то він був би подібний великому Григорію. Просяявши своїм святим життям, він досяг такої висоти у богослів’ї, що всіх перемагав своєю мудрістю, як у словесних суперечках, так і в тлумаченні догматів віри. Тому він і був названий богословом».