В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
У сьогоднішньому євангельському читанні ми чули про те, як Господь наш Ісус Христос на прохання своїх учнів наситив безліч людей хлібами і рибою. Євангеліє говорить про п’ять тисяч чоловіків, які були тоді насичені Господом, не рахуючи жінок і дітей, тому точного числа людей ми не знаємо.
Господь наситив їх п’ятьма хлібами і двома рибинами. Це диво множення хлібів у пустелі нагадує нам про те, що Господь є Податель всякого блага, Податель матеріальної і духовної їжі. Невипадково щоразу перед початком їжі ми просимо Господа, щоб Він благословив трапезу, а по закінченні трапези ми дякуємо Йому за те, що Він наситив нас Своїх земних благ і просимо, щоб Він не позбавив нас Свого Небесного Царства.
Господь наш Ісус Христос є Податель всякого блага, і їжу ми отримуємо саме від Нього, навіть якщо купуємо її в магазині або готуємо своїми руками. Але абсолютно особливим чином Господь подає нам Самого Себе як Хліб, який дає життя вічне, подає нам Свою Святу Кров як джерело води, що тече в життя вічне. І це диво множення хлібів невипадково з самого початку буття на Землі Церкви Христової сприймалося як образ і прообраз Святої Євхаристії, яку ми отримуємо з рук Самого Господа.
Ми приносимо виготовлений людськими руками хліб і вино, але Господь Своєю Божественною силою втілює їх у Своє Животворяще Тіло і Свою Чесну Кров, Які живлять не п’ять, не п’ятдесят, чи не п’ятсот тисяч, а мільйони людей у всьому світі. Тих, яким Сам Господь сказав : «Я хліб життя» (Ін. 6, 48), «Я є Джерело води живої, від якого будете куштувати і не буде прагнути повік» (Ін. 4, 14). Свята Євхаристія є джерелом духовних благ, які допомагають нам під час нашого земного життя, залишаючись в матеріальних тілах, з’єднуватися з Самим Господом.
Є простий фізичний закон: коли людина приймає їжу, ця їжа засвоюється її організмом. Частинки цієї їжі вбираються в плоть і кров людини, і стають частиною її власної плоті. Коли людина приймає всередину себе Божественний Хліб – Тіло Христове, то таємничим чином цей хліб з’єднується з матеріальним тілом людини і Тіло Христове стає частинкою нашого тіла, а Кров Христова – частиною нашої крові. Це і є те саме невимовне й незбагненне розуму з’єднання між Богом і людиною, яке можливе лише в християнській Церкві і заради якого Господь прийшов на Землю.
Святі отці кажуть, що метою християнського життя є обоження, тобто таке поєднання людини з Богом, коли людина, залишаючись у своєму матеріальному тілі, стає пронизаною присутністю Божою, енергіями Божими, коли людина, перебуваючи на цій Землі, живе життям вишнього світу. Це відбувається з нами в таїнстві Святої Євхаристії. У цьому таїнстві ми єднаємося з Господом, і Господь починає жити в нас, починає зсередини нашого власного тіла живити нас Своїм власним Божественним Тілом і напоює нас Своєю Божественною Кров’ю, оживляючи і оживотворяючи наше людське єство, спалюючи гріховне начало, яке присутнє в кожному з нас.
Це таїнство є великим даром Божим, але воно покладає на нас велику відповідальність за наше життя, за нашу поведінку, за те, як ми ставимося до Бога і людей. Господь заповідає, щоб ми виконували Його волю, щоб ми жили за Його законами, щоб Євангеліє було для нас не просто книгою для читання, а тією книгою, з якою ми звіряли своє повсякденне життя. І таїнство Святої Євхаристії нерозривно пов’язане з тим, що відбувається після нього і до нього. Невипадково Церква закликає нас уважно готуватися до прийняття Святих Христових Таїн, очищати своє серце через таїнство сповіді, очищати свій розум через молитву і покаяння, через уважну і сердечну участь у Божественній Євхаристії.
Але Євхаристія пов’язана і з тим, що відбувається після того, як ми причастилися, як почули відпуст літургії і як вийшли за межі храму – адже саме за межами храму починається той простір, в якому ми повинні проявляти свою християнську любов, свою християнську мужність і в якому ми повинні діяти так, як личить християнам. Якщо ми причащаємося Святих Христових Таїн, але життя наше не відповідає євангельського ідеалу, то тоді це таїнство виявляється для нас, за словом апостола Павла, «на суд і в осуд» (1 Кор. 11, 28), подібно до того, як один з апостолів причастився на Тайній Вечері, але виявився негідним цього священного дару. І всякий раз, коли ми приступаємо до Святого Причастя, ми згадуємо того апостола і молимося, щоб ніколи не впасти в його помилки, не довести свою душу до тієї роздвоєності, яка привела його до зрадництва.
Наша любов до Бога проходить свій екзамен за стінами храму – де ми зустрічаємося з людським горем, з людською нуждою, з людським злом і підступністю, де Господь закликає нас діяти так, як Він Сам діяв серед людей. У наших повсякденних справах ми повинні брати приклад з Самого Господа, споглядаючи на Нього, як на той Образ, якому ми повинні наслідувати.
Всякий раз, коли ми причащаємося Святих Христових Таїн, будемо молитися про те, щоб Господь давав нам сили бути добрими християнами в цьому світі, де християнські цінності багатьма людьми забуті, де євангельські заповіді багатьом людям невідомі. Будемо просити Господа про те, щоб Він наповнював наші серця тієї благодаттю і тією любов’ю, яка допомагає нам нести наш життєвий хрест, яка допомагає нам у всіх обставинах життя діяти так, як личить християнину.
Сьогоднішнє Євангеліє вчить нас тому, що істинний хліб наш, хліб життя вічного є Господь Ісус Христос, і що ми повинні дбати не тільки про тлінне, але й про нетлінне, про їжу, яка дає життя вічне, про причащання Пречистого Тіла і Крові Христової, про слухання і читання слова Божого, яке є духовною їжею, про молитву, яка насичує душу благодаттю.
Коли народ після чудесного насичення почав ходити за Ісусом Христом, Він сказав: “Істинно, істинно кажу вам: ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, а тому, що їли хліб і наситились. Дбайте не про їжу тлінну, а про їжу, яка зостається на життя вічне, яку дасть вам Син Людський… Отець Мій дає вам істинний хліб з небес… Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто буде вірувати в Мене, ніколи не матиме спраги” (Ін. 6, 26-35).
Господи, даючи нам хліб насущний, насити нас їжею нетлінною. Дай нам повсякчас і на будь-якому місці мати відчуття страху Твого, і щоб усе, що б ми не робили, було, за словом Апостола, на славу Твою.
Амінь!
митрополит Іларіон (Огієнко)