сьогодні
21
вересня 2019
Проповідь в 11-ту Неділю після П’ятидесятниці.
31 серпня 2019
Dubnosobor

 

«Якщо ви прощатимете людям провини їхні,
то простить і вам Отець ваш Небесний». (Мф. 6,14)
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі у Христі брати і сестри! У Євангелії сьогоднішньої неділі ми чуємо просту історію людських стосунків. Але якщо ми усвідомимо, що це історія нашої з вами поведінки, нашої поведінки відносно Творця, то ми закарбуємо слова притчі у своїх серцях.

Проповідь в 11-ту  Неділю після П’ятидесятниці

Був один позикодавець, який закликав свого раба, що заборгував йому величезну суму: в Євангелії називається сума, якою в ті часи не володіли навіть князі й царі. Проте пан простив цьому рабу весь борг, а той пішов, знайшов свого товариша, який винен був йому зовсім небагато та став вимагати з нього цей малий борг. За несплату він посадив його у в’язницю, за що і був покараний своїм паном.

Євангеліє нагадує нам, щоб ми, будучи людьми грішними, не забували про те, що наші борги перед Богом – це величезна, нічим не викупна сума наших гріхів, нашого непослуху та нашої ліні.

Ми живемо в світі далекому від досконалості, тому часто і в молодості, і в зрілому віці та на схилі літ людина починає обурюватися та бунтувати. З цим ми зустрічаємося майже щодня: у Храм приходить багато людей, які не розуміють, що своїм життям і своїм існуванням вони зобов’язані Богу. Вони обурюються, шукають якоїсь справедливості, поваги до себе, намагаються жити за своїми принципами. На основі цього обурення нерідко виникають різні вчення, партії, які живуть за своїм статутом, за вигаданими та хибними законами. І все це не є новим, а було від самого початку людства.

Ще Адам намагався з’ясовувати якісь стосунки з Богом, оскаржував свої обов’язки, намагався звинуватити в чомусь Бога. Часто людина не усвідомлює, що за малу працю заради Бога вона отримає благо вічне, про який говорить Апостол: «Hе бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1 Кор. 2, 9 ).

Гріхи цього світу: егоїзм, відсутність досвіду діяльної любові до ближнього роблять серце жорстким і змушують людину жити життям споживача: «Нічого не віддам. Все моє!» І тільки реальность, яка говорить про тимчасовість нашого земного життя та необхідність незабаром дати відповідь Богу, може вивести нас із цього стану зарозумілості.

Преподобний Амвросій Оптинський часто розповідав просту притчу: «Людина, як жук: коли теплий день і світить сонце, він летить, пишаючись собою і дзижчить: всі мої ліси, всі мої луки! – А як сонце сховається, повіє холодом і загуляє вітер, – забуде жук свою завзятість, пригорнеться до листка і тільки пищить: не проганяй!»

Читаємо в Молитві Господній « … прости, як і ми прощаємо…» і знаємо, що коли не будемо прощати людям провин їхніх, то й Отець Наш не простить нам провин наших. В іншому місці Євангелії сказано: Якою мірою будете міряти, такою і вам відміряється… Все це добре знаємо, то чому ж так легковажимо? Чому продовжуємо бути байдужими? Чому не збираємо скарбів, і не даємо прорости Слову Божому в нашому серці, а тільки даємо йому лежати при дорозі?

Ми подібні до слухачів Слова Божого, які слухають і не чують… Роки проходять, але рани в нашій душі не заживають. Ми живемо і рухаємося з шаленою швидкістю, не встигаючи розгледіти, що відбувається довкола нас, які наші відносини до Бога, до нашого ближнього. Нас зупиняють хвороби, нещасні випадки, різні природні катаклізми, зупиняє старість, немічність. Годинник нашого земного життя зупиняє смерть. І як часто ця мить буває для нас несподіваною: здається ми б віддали усі скарби світу за останню усвідомлену хвилину життя, щоб у повній розкаянності та смиренності зустрітися з Богом. Знаючи про неминучість цієї зустрічі і нашої відповіді за своє життя ми не змінюємося.

Преп. Макарій із докором запитує: «Чому ми до цих пір не вилікувалися від закоренілих своїх гріхів і пристрастей? Ми не вилікувалися від пристрастей із-за нашого маловір’я, дволикості, із за того, що не полюбили Бога всім серцем.

Наше відношення що до Бога повинне бути найперше відкритим, правдивим, щирим і будуватися на довіреності і любові. Знання полягає в тому, що б ми почули Слово Бога, в цьому бурхливому морі життя. Чути та сприймати це Слово – властивість благодаті Божої. Кам’яне серце благодаті не відчуває і не сприймає. Прикладом цього є боржник якому було все прощено. Добрий Господар проявляє свою любов і милосердя, прощаючи весь борг, щоб боржник будучи втішеним і прощеним, побіг і розповів про це дружині, дітям та усім, кого побачить і зустріне. Господар дав йому можливість почати нове життя, відчути себе вільним, не обтяженим важкими і непосильними оковами боргу. Величезний борг в десять тисяч талантів прощено!

Що залишається робити боржникові? Радіти неймовірною радістю і бути безмежно вдячним. Але що ми бачимо з наступних слів притчі: виходячи від лиця свого Господаря, він зустрічає товариша, який був винен йому мізер по відношенню до його боргу. На противагу своєму Господареві, цей боржник став немилосердно вимагати від нього, схопивши, душив його та казав: віддай мені що винен. Ніякі прохання і благання не зворушили його серце. Чи мав цей прощений боржник у своєму серці любов до ближнього? Ні! Чому? Тому, що його серце було холодним, кам’яним, безжалісним і жорстоким, в ньому панував гріх.

Поставимо собі питання: яке безпосереднє відношення до нас має Євангельська притча? Чи ми не є ще більшими боржниками перед Богом, роблячи безмежну кількість свідомих та несвідомих гріхів. Подумаймо над цим, примирімося з Богом. Інакше, коли в нас на душі є тягар докору, наше примирення ніколи не буде повним, глибоким, не з’єднає нас із Богом і не відкриє нам шлях до примирення із ближніми. Через Ісуса Христа ми примирюємося з Богом і входимо в вічність. Простити можна тоді, коли ми любимо.

Отже, загляньмо, як говорив Митрополит Антоній Сурожський, в наше серце та відновімо правдиві й люблячі відносини з Богом і з нашими ближніми, щоб будувати Царство про яке говорить Господь; і вчімося прощати ближньому сто динаріїв, коли нам Бог прощає десять тисяч талантів. Вчімося цінувати безмежне Боже милосердя до нас кожну хвилину нашого життя. Амінь.

За матеріалами: kolomija.com