В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Христос двічі говорить в прочитаному сьогодні уривку про слухання: “хто має вуха чути, нехай чує” і “почуйте, як ви чуєте” – тобто зверніть увагу, поставте перед собою питання про те, як ви чуєте слово Боже.
Боже слово ми чуємо з року в рік в Євангелії, що читається в церкві, ми самі читаємо його день у день; що ж ми почули в цьому євангельському читанні? Ми зустріли Бога і повірили в Нього; ми зустріли Господа нашого Ісуса Христа, ми назвалися Його ім’ям, християнами, але які плоди ми принесли? Ми знаємо Бога, – знаємо, що Бог є Любов, любов невичерпна, любов глибока, любов хресна, така любов, яка віддала себе на повне розтерзання і беззахисність, щоб врятувати нас. Хіба ми схожі на Того Бога, у Якого ми віримо? Якщо ми віримо в любов, якщо любов – останнє і все, що складає сенс життя, – чи можемо ми сказати, що цю благу, рятівну звістку про любов ми почули не тільки слухом, але і розумом, і серцем? Почули серцем настільки, щоб запалати любов’ю, почули розумом так, щоб постійно ставити собі питання: слова, які я говорю, мої дії, вчинки, моє життя в цілому – виражають любов чи є запереченням всієї моєї віри?.. Тому що якщо ми не втілюємо любов у життя, то наша віра тільки на словах.
Перед тим як вимовляємо Символ віри, співаємо “Вірую…” ми покликані згадати про це: “Полюбімо один одного, щоб однодумно сповідувати Отця, і Сина, і Святого Духа…” Якщо ми не любимо один одного уважно, вдумливо, творчо, жертовно, коли це потрібно, і радісно, – то, коли ми вимовляємо ці слова про Тртєдиного Бога, Який є Любов, ми не віруємо, ми тільки вдаємо.
Поставимо ж перед собою це питання з усією гостротою, з усією серйозністю: боговідступник не тільки той, хто заперечує існування Бога, нехристиянин не тільки той, хто відкидає Христа як свого Спасителя. Ми можемо бути єретиками, порушниками віри, якщо нічим наше життя не свідчить, що Бог-Любов запалив нашу душу новою, неземною любов’ю, що Він навчив нас так любити, як на землі навчитися не можна, як можна навчитися тільки від Бога… Поставимо це запитання, і відповімо на нього рішуче, сміливо, радісно, не словами, а життям, і тоді наше життя розцвіте, коли здійсниться те, що нам обіцяв Христос, коли говорив: “Я прийшо для того, щоб мали життя, і надто мали”, – таку повноту життя, яку земля не може дати. Амінь.
Митрополит Антоній Сурожський