сьогодні
26
квітня 2024
Проповідь у 5-ту Неділю Великого посту.
13 квітня 2019
Dubnosobor

В п’яту неділю Великого посту, присвячену преподобній Марії Єгипетській, перед тижнем, підготовчим до Страсних днів, Церква досягає повноти покаяння. До свого навернення до Господа Марія поведінкою своєю була сучасною, дуже сучасною – безсоромна жінка з наймолодших літ. Але, якщо раніше таке життя засуджувалось, тепер цією ганьбою хваляться, пропагують цю клоаку, цей злочинний гріх, як щось прекрасне, як щось ароматне. Все робиться в нашій країні, щоб перетворити дівчат на Марій Єгипетських без покаяння. З раннього дитинства починається злочинне розбещення. В школах влаштовують конкурси краси для третьокласниць, на кшталт нещодавнього вступу в піонери; про конкурси стриптизу серед п’ятнадцятилітніх оголошують по телебаченню і радіо, а залучення дітей до проституції стає звичним бізнесом. Під’їжджає до школи якийсь пройдисвіт на іномарці, підходить до восьмикласниць на перерві: «Дівчата, хто хоче заробляти після уроків? Чотири дні на тиждень». Він не боїться, що його затримає міліція, що отримає термін за статтею, яка існує: їхній час, їхня влада, їхня стихія. Чому ж мовчать батьки? Час їм влаштовувати самосуд, якщо не захищає держава.

Якщо держава сприяє розпусті, значить вона не зацікавлена в збереженні себе як держави. І невіруючі розуміють, що основа держави – сім’я, а з розпадом сім’ї, зі зруйнуванням моралі надходить суспільний хаос. Що таке апокаліптична блудниця на червоному звірі? Влада демократії, спадкоємиця тоталітарного комунізму, що насаджує розпусту? Чи шістнадцятирічна повія, яка, мов кінозірка, дає інтерв’ю по телебаченню: «Ви отримуєте задоволення від своєї роботи? – Найбільше задоволення я отримую, коли одержую гроші». Влада грошей – корінь всього зла, головування мамони, диявола: все продається і купується – Батьківщина, краса, людське життя. Преса регулярно дає інформацію про курс долара й таксу на замовне вбивство, яке, ясна річ, за необхідності може бути наскільки завгодно масовим. І що страшніше – сотні разів надруковане в газетах повідомлення про те, що більшість десятикласниць вважають проституцію найбільш престижною професією (не виключено, що подібні повідомлення є навмисне неправдивими, щоб підштовхнути слабкі душі «бути як всі» – до розпусти) – чи що до подібних повідомлень настільки звикли, що їх вже не сприймають.

Сатані недостатньо розбестити, головне – не допустити покаяння. Для цього в суспільстві створюється атмосфера насмішки над цнотливістю, незайманістю, вірністю в шлюбі, над покаянням. І, передусім, задля цієї цілі ведеться атака на Церкву. Не вдалося спалити її дотла, не вдалося зруйнувати зсередини – тепер намагаються змішати її з брудом. Що ж робити Церкві в цій біді? Наш обов’язок – підвищити голос, бити тривогу, взиваючи до сорому і совісті всіх людей, заявляючи голосний протест тим, хто має владу. Невпевненість і недомовки тут недоречні. Церква має говорити прямою та зрозумілою мовою, як це робить Біблія, про загрозу людству. Тут – хвороба виродження нації, що відображається в третьому, четвертому поколінні, аж до генетичних спотворень. Тут – замах на існування держави, що перетворюється на Содом і Гоморру, і тут – вічна смерть, широкий шлях до пекла, як каже Писання.

Церква не може лишатись байдужою до того, що відбувається у зовнішньому світі, хоча б тому, що це стосується її власних чад. Якби з самого початку «перестройки» Церква адекватно реагувала на сатанинське, організоване державою, розбещення, багато що сьогодні було б інакше. І сьогодні ми маємо нагадати всім, хто сподівається поєднати несумісне, і кожному, хто дерзає переступати поріг православного храму, про, як ніколи актуальне, соте правило VI Вселенського Собору: «Кожен, хто займається виготовленням непотрібних зображень, або той, хто купує ці зображення (в наші дні – той, хто дивиться на них по телевізору), нехай буде відлучений від Церкви». Ти поза Церквою, ти позбавлений її молитви, заступництва, її Божественної сили. Щоразу, торкаючись її святинь, ти робиш це в осуд для себе: ти навіть не можеш принести в ній покаяння, не полишивши спершу свого мерзенного заняття. Ось про що говорить це соте правило. І ми знаємо також, що гріх блуду, в розумінні Церкви, стоїть поруч із вбивством та поклонінням ідолам, і на багато років відлучає від Причастя. Якщо в сьогоднішній, ненормальний час ми не можемо з усією суворістю виконати канони святих отців, які ніхто й ніколи не відміняв і відмінити не може, адже вони продиктовані любов’ю: нехай не опалиться душа твоя, і нехай дізнаєшся ти з милості Божої, чого позбавляєшся, роблячи цей гріх, – все це може означати тільки одне: глибина покаяння та плоди покаяння мають доповнити недостатню тривалість його.

Ми пам’ятаємо з житія преподобної Марії Єгипетської, як вона не змогла увійти в храм через нечистоту: якась незрозуміла сила не давала їй зробити цього. А та людина впевнено заходить в храм, і ніщо не зупиняє її, незважаючи на всі її, не менш жахливі, гріхи. Однак, оскільки входить та людина без покаяння, їй важко стояти на службі, і вона йде, не дочекавшись кінця, а через деякий час взагалі перестає ходити до храму – буквально не може ввійти до нього. Те саме стародавнє диво, але в іншому, сумному варіанті повторюється в наш час.

Отже, перш за все, ми повинні стати на тверду основу. Зло має бути назване своїм іменем, і вся руйнівна сила гріха має бути правдиво означена. Тільки після цього можна говорити про покаяння, до цього воно може існувати тільки в мріях та уявленнях. Як говорити без покаяння про найголовнішу таємницю життя, про втілення Слова Божого, і про те, що воно пов’язане з цнотливістю? Чи тим самим не показуємо ми самовпевненим дурням, як говорить апостол Іоан Богослов, Бога неправдивим? Як посміти сказати, що за чистоту Діви Марії, яка перевершує все, даровано всьому людському родові спасіння? З ким поділитися таємною мудрістю про те, що людська особистість – це не тільки душа, але й тіло? Хто почує і зрозуміє, що тіло християнина чисте і святе, і споріднене з Тілом Христовим, що воно омите водами хрещення, помазане святим миром, причасне Животворчим Христовим Тайнам? Чи це не метання бісеру – звернутися зі словами: «Хіба ви не знаєте, що тіла ваші – храми Духа Святого?» Тільки тоді, коли ми приносимо Богу істинне покаяння, дізнаємося через Духа Святого, для чого дане нам тіло, і сповнюємося рішучості до смерті стояти за ту чистоту, яку мали в тілах своїх святі мученики, що з’єдналися з силою Хреста Господнього і Воскресіння.

Без чіткого і глибокого розрізнення добра і зла, як буде наш піст Маріїним стоянням? Як душа, подібно до жінки-грішниці, яка полюбила багато, принесе плач за себе, за Господа і за всіх, заради кого Господь прийшов постраждати?!

Протоієрей Олександр Шаргунов
За матеріалами: hram.lviv.ua