сьогодні
17
січня 2021
Проповідь у 30-ту неділю по П’ятидесятниці,перед Різдвом Христовим.
2 січня 2021
Dubnosobor

«Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового….» (Mф. 1, 1).


Сьогодні святе Євангеліє розкриває нам велику тайну Втілення Божого Сина. Для того, щоб спасти людину і піднести її над цим природ­ним світом, впровадити її у Небесне Царство, відкрити зачинені двері Небесного Сіону, Син Божий із упокоренням уподібнюється людям.

У сьогоднішньому святому Євангелії ми чуємо багато імен Староза­вітних патріархів. Святий Євангеліст Матфей описує родовід Спасителя, почавши від першого Богом обранця Авраама…

Проминуло 14 родів від Авраама до царя Давида, 14 родів – від Давида до Вавилонського переселення, 14 родів – від Вавилонського переселення до Христа.

Із приходом Божого Сина на світ у людському тілі сталося незмірне чудо. Бог принизився до Свого сотворіння і людську природу підніс до великої гідності, участі у Божій природі… «І Слово стало плоттю, і вселилося між нами…» (Ін.1, 14).

Спаситель упокорив Себе до бідного вертепу, применшив Себе до Сина бідного теслі з Назарету. Розв’язка цього таємного чуда є у без­межній Божій любові: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне.» (Ін.3, 16).

Дорогу до цього вічного життя нам указує Божественний Спаситель. Вона не провадить через тимчасові блага цього світу, а через самовідре­чення; не через багатства, а через любов до ближнього; не через гордість, а через смирення.

Ознакою світу є гордість, а ознакою Христового Царства є смирення. Господь дав нам багато прикладів смирення у Своєму житті на землі, тому промовляє до нас: «візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем…» (Мф. 11, 29).

Сьогодні задумаймось про те, що смирення є підставою релігії. «Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх добродійств Його». (Пс. 102, 2). У цих словах Святого Письма міститься увесь зміст шанування Бога. Людина не може забути, що вона є Божим сотворінням і в усьому залеж­на від свого Творця — Бога. Бог сотворив нас, щоб ми Бога любили і Йому вірно служили, і за це отримали в нагороду вічне життя. Бог обдаровує нас різними дарами природними і надприродними. Тому кличе Божий голос у Святому Письмі: «не забувай усіх добродійств Його» (Пс. 102, 2). «Хто, як Бог?» – сміливо закликав верховний Архистратиг Михаїл до збунтованих злих ангелів. Хто з вас, навіть найвищих ангелів, світлоносців, може рівнятися з Богом? Коли так промовив Архистратиг Михаїл до ангелів, то що ж можна говорити про нас, немічних людей? Проте гордості у світі багато. Ця гордість – дух часу, що відмов­ляється слухати Бога і святу Церкву. Гордість світу величається своїми здобутками.

Так, люди забувають слова Святого Письма: «Що ти ма­єш, чого б не одержав? А якщо одер­жав, чого хвалишся, нiби не одержав?» (1Кор.4, 7). Люди чомусь забувають, що Бог в одній хвилі може перекреслити найсміливіші плани. Господь говорить: «нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?» (Лк. 12, 20).

Смирення — це основна чеснота, якої хотів нас навчити Божественний Спаситель. Він Сам так упокорився, що применшив Себе на Хресті. Його покора принесла спасіння для світу.

І сьогодні упокорює Себе Спаситель на тисячних престолах у святій безкровній жертві під видами хліба і вина.

Без смирення наші молитви не подобаються Богові, а «Жертва Богові — це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш» (Пс.50, 19). У гордих людей є порожнеча душі. Вони підіймаються високо, як порожні колоски у порівняні з повними. Тому сьогодні, коли свята Церква наближає нас до Вифлеємської радості, готуймо дорогу Господові у глибокій вірі і смиренні, бо смирення є нашим мірилом наближення до Бога, а гордість — мірилом нашого віддалення від Бога.

Смирення провадить людей до великих діл. Святий апостол Петро говорить: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1Пет.5, 5).

У Святому Письмі читаємо про смиренного патріарха Йосифа. Гос­подь дає йому пророчі сни, брати його ненавидять і продають чужим купцям у неволю. Та Бог не опускає смиренного Йосифа в чужині. За Божою ласкою він стає заступником єгипетського царя і рятує свій народ від голодної смерті.

Смиренний пророк Мойсей стає провідником Ізраїльського народу і чудесним способом провадить його через море і пустелю до Обіцяної Землі. На його молитву спадає на єгипетський народ 10 важких кар. Під ударом його чудодійної палиці розступається Червоне море і робить суху дорогу для сотень тисяч мандрівників. На його молитву дика пустиня вкривається животворною манною; сухі скелі видають живу воду.

Смиренний, молодий Давид отримує перемогу над силачем Голіафом.

Смиренна Марія, яка вважала себе Господньою слугинею, була вибра­на на найвище достоїнство Божої Матері. «Це покора учинила, Що Ти Бога породила…» (Церковна пісня).

Смирення святого апостола Петра, який промовляв до Ісуса, «Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!» (Лк.5, 8), зробила його Першоверховним апос­толом. За своє смирення він почув слова: «ти Петро, тобто камінь, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її…» (Мф.16, 18).

Смирення святого апостола Павла, який уважав себе найменшим се­ред апостолів, зробила його першоверховним із апостолів, хто своїми сильними проповідями поширив християнську віру в найдальші закутки тодішнього світу.

Через смирення тисячі християнських мучеників ставали найбільшими героями, у язичницьких аренах, на палаючих вогнищах за правду христи­янської віри.

Отож сьогодні, коли свята Церква ставить перед нами смирення Божого Сина, Який замінює Небесну славу на вбогу Вифлеємську печеру, пам’я­таймо, що основною чеснотою, яка наближає нас до Бога, є смирення. У смиренні служімо своєму Богові, у смиренні відвідуймо Божий Храм, у смиренні приймаймо терпіння, а Господь смиренним серцям дасть Свою ласку і благодать… Амінь.

cerkvalvelesnytsya