сьогодні
23
квітня 2024
Проповідь на неділю про митаря і фарисея.
24 лютого 2024
Dubnosobor

 

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Після радісних празників Різдва Христового та Богоявлення ми з кожною неділею наближаємось до благословенних днів святої Чотиридисятниці, до Великого посту. З сьогоднішньої неділі митаря і фарисея ми чуємо найзворушливішу покаянну пісню: “Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче!” Так навчає тепер молитися свята наша Православна Церква. Як рослина сохне без вологи, так християнин занепадає без молитви, а коли життєдайна роса зволожить землю – рослини наповнюються життєвою силою. Так і ми, коли зігріємо душу і серце щирою молитвою, наповнюємося духовним життям. Нам, віруючим тоді стає легше, ми оживаємо, набираємося сили.

Молитва стає цілющими ліками для засмучених, у кого на душі наболіло. І навіть коли вже ніхто на землі наших прохань не хоче слухати, тоді маємо милостивого Отця на небі, Котрий нас ласкаво вислухає. Сам Спаситель заохочував Своїх учнів постійно перебувати в молитві. А щоб їм і нам показати, як Бог приймає молитву, Спаситель розповів притчу про митаря і фарисея, яку ми щойно почули зі святого Євангелія.

Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один був фарисей, а другий – митар. Фарисей молився про себе так: “Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбники або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю. А митар, стоячи віддалік, не смів навіть очей звести на небо; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного!”(Лк. 18,11–13).

Отже, зміст літургійного Євангелія помагає нам обрати вірний шлях до милосердя Божого на порівнянні двох людей – гордого своєю побожністю фарисея і грішного митаря. Вони прийшли до Божого дому молитися. Однакова в них мета, але різне виконання наміру. Поведінка фарисея цілком протилежна до вчинків митаря. Справді, навіть простій віруючій людині, а тим більше Господу Богу, не може подобатися поведінка фарисея і його молитва в храмі, бо в ній відчуваються зарозумілість і гордість. «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1Петр. 5,5). Натомість Богові і людям приємна скромність і велика покора в поведінці й молитві грішного митаря.

Більшість людей, котрі ходили за Ісусом Христом, були зворушені сповненими любові словами Спасителя. Вони повірили в нього і, захоплені Його милосердними чудесами, говорили зі страхом: «Великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій» (Лк. 7,16). Фарисеї ж, переконані у власній “праведності” та в знанні закону, легковажили словами Спасителя. В них не було ані сліду покірності й пошани до Христа, незважаючи на Його проповіді й очевидні факти Його Божественної сили. Таким був і цей фарисей. Його помилка в тому, що він не мав страху Божого, і це було великою перешкодою для його навернення до Господа.

«Початок премудрости – страх Господній» (Пс. 110,10), – повчає псалмоспівець Давид. А що згаданий у притчі фарисей не мав у своєму серці Божого страху, видно з того, як він гордо увійшов до храму і хвалився перед Богом, що є без гріха, перераховував Йому тільки власні чесноти і заслуги. Він був так засліплений ними, що вважав себе за такого, хто точно виконує Божий закон; а насправді мав на совісті багато прихованих помилок і гріхів. Отже, великою перешкодою в наверненні грішника на дорогу покаяння є, насамперед, відсутність Божого страху, а також покладання більше на себе, на свої сили. Іноді людина, досягаючи високого становища, нерозважно гадає, що жодна сила не зможе позбавити її цієї слави і влади. Так і фарисей був переконаний у власній праведності і гадав, що таких безгрішних, як він, більше немає. Тому й молився такими словами: «Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбники або як цей митар» (Лк. 18,11). Вадою гріховною було те, що він мало знав самого себе і не бачив своїх гріхів, тому й не просив прощення їх у Господа. Бо як же грішник може покинути гріховне й почати нове життя, коли не знає своїх гріхів? Птах, у якого сплутані крила, не полетить. Так і грішник, що не пам’ятає своїх гріхів, або пам’ять його обплутана самолюбством, не піднесеться до Бога. Тож і фарисей за свої дії пішов з храму, осуджений Богом.

Якщо ми зрозуміли помилки фарисея, котрі не дали йому навернутись до Господа і знайти в Нього прощення гріхів, то придивімося ближче до митаря і пізнаймо, яким чином він знайшов у Бога ласку, хоч і був грішником. Митарі за часів Спасителя не мали доброї слави, адже вони чинили людям багато кривди – збирали податки для Римської імперії. Часто брали податки більші, ніж було встановлено Римом, залишаючи надмір собі. Таким, напевно, був і митар, котрий хотів помолитись у храмі. Але, зайшовши до святині, він зупинився біля дверей, не насмілюючись підійти ближче, визнав свою недостойність і гріховність перед Богом і, не піднімаючи голови та б’ючи себе в груди, просив: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!» (Лк. 18,13). І ця смиренна молитва щирого покаяння була вислухана Богом, Який оправдав його.

Усі ми, християни, також потребуємо Божого милосердя. Ідімо до Нього стежкою покаяння грішного митаря. Хто звертається з надією до Господа, не відходить не вислуханий. Милосердя Сина Божого невичерпне, як море безкрає, бо «не хочу смерти грішника, але щоб грішник навернувся від путі свого і живий був» (Єзек. 33,11).

Дорогі в Христі браття і сестри! Наслідуймо ж митареву покору і смирення, щоб, як і він, ми знайшли милість і всепрощення, пам’ятаючи слова Нашого Спасителя: «Бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 18,14). Дай, Боже, щоб теперішня щаслива хвилина роздумів спонукала нас до виправлення нашого життя, щоб ми приносили плоди покаяння до Господа Бога, були Ним оправдані і через дар земного життя сподобилися життя вічного. Амінь.

kolomija.com