В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Одну із підготовчих до Великого посту неділь Церква Христова називає неділею про блудного сина. Цього дня на Літургії читається притча «Про блудного сина». Спаситель навчав людей на прикладі притч, в яких вони могли бачити себе, немов у дзеркалі. Отож і сьогодні Свята Церква ставить перед нами дзеркало – щоб ми впізнали себе в особі сина, який покинув батька, аби жити за власним планом і порядком, що й довело його до критичного стану.
В одного багатого чоловіка було двоє синів. Коли вони стали дорослими, молодший сказав до батька: «Батьку, дай мені частину майна, що належить мені» (Лк. 15,12). Батько, який жив заради синів і дбав, щоб вони мали достаток, розділив усе майно на двох синів. Старший залишився з батьком – на знак того, що він його любить чистим серцем, з задоволенням виконував накази і вважав нерозумним покидати батьківський дім.
А молодший через декілька днів зібрав своє майно й пішов із дому в далеку країну, щоб жити самостійним життям і не виконувати батьківських вказівок. Живучи на власний розсуд, блудний син розтратив усе, що мав. З цього видно, що він мав недобре та нечисте серце, не любив свого батька, і жити в його домі й виконувати його волю для нього було тягарем.
Коли він, проживаючи в розкоші, прогайнував усе багатство, в тому краї настав великий голод, через що він мусив шукати для себе роботу. Хлопцеві вдалося найнятися до одного жителя тієї країни, щоб пасти його свиней. Невдовзі він зазнав такого голоду, що радий був їсти навіть, те, що готували для свиней, але й того ніхто йому не давав.
Терплячи нужду й усвідомлюючи минуле життя, блудний син каже сам до себе: «Скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду; встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх» (Лк. 15,17–19).
Далі бачимо, дорогі браття і сестри, що коли блудний син, обдертий і брудний, повертався додому, батько побачив його здалека й одразу простив: вибіг назустріч, кинувся на шию, поцілував і прийняв, як улюблену дитину. Даремно побоювався блудний син, як його зустрінуть удома: батькові вистачило того, що син упав на коліна і щиро розкаявся у своїх вчинках.
Історію блудного сина ми можемо зустріти не тільки в Євангелії, але й у нашому суспільному, сімейному та особистому житті. В реальному житті, в якому люди керуються тільки своїми міркуваннями. Слухаючи притчу про блудного сина, ми завжди засмучуємося: смутком батька, який втратив сина, і смутком сина, що опинився в скрутному становищі – після того, як прогайнував весь спадок. Разом із тим радіємо – радістю батька, який дочекався повернення сина, і радістю блудного сина, який знайшов у собі силу волі, щоб із покаянням повернутися до рідної оселі.
У цій історії кожен грішник може, й повинен, побачити себе, свої помилки й водночас усвідомити можливість повернення. Кожен може і повинен відчути, наскільки радісно перебувати в рідній оселі, користуватись батьківською любов’ю – і наскільки важко стає, коли ми відступаємо від батьківських заповітів, живучи на власний розсуд, живучи гріховно.
Дорогі браття і сестри, у ставленні до нас той добрий батько – це сам Господь, а його діти, його сини – це весь рід людський, це кожен із нас зокрема. Таким чином, ми є і спадкоємцями, і дітьми Божими.
Цією притчею Господь наш Ісус Христос показує віруючій людині її відносини не із земним батьком, хоча і це не виключається, а з Отцем Небесним, показує, в яких відносинах ми маємо перебувати з Богом, і в яких насправді перебуваємо.
Господь є Батьком усіх людей. У Нього багато любові, милосердя і щедрот, які щедро проливаються на всіх, – добрих і злих, покірних і непокірних дітей. Отець Небесний дав нам дихання і життя та все необхідне для життя – земного й вічного. А отримавши все, ми пориваємося відійти подалі від Бога, від Його заповідей, щоб не виконувати Його волю. Однак, щойно зробимо крок від світла убік, як темрява охоплює нас звідусюди.
Коли ми поглянемо на себе збоку, то переконаємося в тому, що іноді занадто сподіваємось на себе, однак забуваємо про силу, правду і любов Отця Небесного. Кожен із нас, незалежно від того, наскільки далеко відійшов від батьківського дому, від Церкви, від Бога, від правди, як тільки опам’ятається й знайде сили навернутися, то неодмінно отримає прощення та попередню любов Отця Небесного.
Євангельська притча розповідає, що коли син був ще далеко від рідного дому, то батько вже вийшов назустріч і обійняв його своєю любов’ю та прощенням. Така доля кожного грішника, який щиро кається й навертається до Бога. Господь повертає йому багатство, яке він нерозумно розтратив на гріховних дорогах життя, повертає попереднє синівство. Бо Він постійно чекає на своїх грішних синів.
Нехай Всевідаючий Господь, знаючи не тільки наші діла, а й думки, не позбавляє нас благодатного дару синівства й усвідомлення того, що ми є Його дітьми. Бо саме це усвідомлення завжди допомагатиме кожному з нас: недостойному – стати достойним, неправедному – праведним, заблудлому – навернутись на дорогу правди, тому, хто пропав – знайтися, померлому – душею повернутись до життя. Амінь.
kolomija.com