В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
У неділю після Різдва Христового свята Церква згадує події, які відбувались після Христового народження. Мудреці, які привітали маленького Ісуса з Його народженням, були вкрай щасливі. Після того, як мета їхньої подорожі була досягнута, три мудреці готувались вирушити до Єрусалиму, щоби розповісти Іроду про свій успіх. Але вві сні отримали Божественну вказівку не повідомляти про це Ірода. Таким чином мудреці повернулися на батьківщину іншою дорогою, оминаючи Єрусалим.
Йосиф теж отримав попередження – втекти до Єгипту разом із Марією і Дитятком. Не нарікаючи на Господа, а підкорюючись Його волі, Йосиф негайно підкорився і для більшої безпеки вирушив у дорогу вночі; так вони знайшли притулок у язичницькій країні.
Закон Божий говорить про те, що ми повинні дбати про збереження власного життя як дару Божого, і зобов’язує уникати передбачуваних небезпек. Звичайно, наші моральні обов’язки можуть вимагати іншого, заради них людина іноді добровільно жертвує всім, навіть власним життям. Але коли такої потреби немає, тоді треба чинити так, як це робив Спаситель, – уникати небезпеки, ухилятися від неї, наскільки можливо, не чекаючи лише на якісь надзвичайні промислительні Господні дії, а користуючись тими, які знаходяться в наших руках.
Тим часом Ірод із нетерпінням очікував повернення мудреців, та час минав, а вони не приходили. Охоплений люттю, він вирішив жорстоко розправитися з маленьким Ісусом. До Віфлеєму негайно були відіслані воїни з наказом убивати всіх дітей віком до двох років. Мирні оселі Давидового міста стали свідками жахливих подій, які за шість століть наперед були відкриті пророкові: «Голос в Рамі чути, плач і ридання та голосіння велике; Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитися, бо нема їх» (Мф. 2,18).
По смерті Ірода Йосип отримує нову звістку від ангела: «Устань, візьми Немовля і Матір Його та йди в землю Ізраїлеву, бо вже померли ті, що шукали душу Немовляти» (Мт. 2,20). Слухняний Йосип повертається в Ізраїльську землю. Він цілковито довіряє Богові. Господь також не покидає його в ці важкі дні. Попереджений же вві сні, «пішов у землю Галилейську. І, прийшовши, оселився в місті, яке зветься Назарет, щоб збулося сказане через пророків, що Він Назореєм наречеться» (Мт. 2,22–23).
Юдеї самі стягнули на себе це лихо, їхні гріхи розлучили їх з Богом. Представники вибраного народу гордо вихвалялись, що Месія прийде як Цар, Який підкорить ворогів і у гніві винищить язичників. На час народження Христа ізраїльський народ перебував під владою іноземних правителів, його також роздирали внутрішні конфлікти, а все це роз’їдало серце нації. І народ, який перебував у темряві, бажав приходу того, хто б переміг їхніх ворогів і відновив Ізраїльське царство. Вони досліджували пророцтва, але невірно тлумачили висловлювання пророків, у яких говорилося про прихід Месії. Коли настала повнота часу, Спаситель прийшов на землю, щоб відкупити людський рід. Як добрий пастир, що “покидає дев’яносто дев’ять, а йде шукати заблукану вівцю, поки її не знайде”. В той час, справді, весь людський рід можна було вважати заблуканою овечкою, яка відпала від Божого Царства. Людина впала в страшну прірву гріха і у своєму засліпленні не думала повертатись до Бога. Вибраний народ, яким Бог так опікувався, відвернувся від Христа. Але добрий Бог, замість знищити всіх людей потопом чи спалити вогнем, як Содом і Гоморру, хоче їм подати Свою ласку. Ось так, силою обставин, Ісус стає гнаним, переслідуваним від початку свого життя, а також живе долею людини, котра в пошуках кращого покидає свою землю і обирає життя на чужині.
Ця історія є дуже близькою для емігрантів. Бо хто, як не вони, добре розуміють, що від доброго життя не залишиш свій дім, своїх рідних. Різні обставини призводять до такого кроку. Звичайно, що вимушена еміграція – це болюча подія у житті кожного, і може залишити велику душевну рану. Це станеться тоді, коли серце людини наповниться злобою і наріканням, коли страх і почуття меншовартості закриють людину в її переживаннях.
Те, що зробив Бог для людства, робить для кожної людини. Хоч людина не раз відвертається від Бога, Він, однак, завжди є милосердним. Тут виникає запитання: якщо Бог не хоче смерті грішника, а лише його навернення, то чому Він не послав Спасителя відразу після падіння прародичів, а чекав так довго? Найперше для того, щоб людина сама переконалась, яке велике нещастя для неї спричинило відвернення від Бога. Які дивні Божі дороги! Бог готовий навіть на найбільшу жертву, щоб спасти людей.
Тож будьмо повсякчасно вдячні Богові за Його велику жертву і любов до нас, що Він знайшов спосіб примирити Небо із землею, відкрити для людини двері у Царство Небесне. Тому, незважаючи на всі заходи Ірода, Ісус врятувався втечею до Єгипту, звідки повернувся у Свою країну, щоби спасти всіх людей від гріха і диявола та провадити до вічного життя. Амінь.