сьогодні
03
грудня 2024
Проповідь на неділю 21-шу після П’ятидесятниці.
16 листопада 2024
Dubnosobor

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Притча про «нерозумного багача», яку для нашого повчання сьогодні пропонує Церква, є унікальною. Це перша з трьох притч про «одного багатого чоловіка» і одна з семи, або навіть восьми, про «одного чоловіка». Унікальність притчі в тому, що у вступному реченні діючою особою не є людина: «В одного багатого чоловіка добре вродила нива». Зазвичай ми думаємо, що цей євангельський уривок оповідає про нерозумного багача, який володів господарством, та добре роздумавши, бачимо зворотне: що це притча про господарство, яке заволоділо нерозумним чоловіком.

Зверніть увагу, дорогі брати і сестри, Христос не сказав: «Один чоловік багато працював і завдяки цьому став багатим». Натомість сказано: «В одного багатого чоловіка добре вродила нива». Напевно, чоловік працював, можливо, багато і тяжко. Але без волі Божої не отримав би жодного врожаю. Споглядаючи на плідний рік, багач бачить свою роботу, але не помічає Божого благословення.

Роздумуючи над притчею, намагаюся зрозуміти, чому Спаситель назвав його “нерозумним”. Людину, на яку звалилася величезна життєва удача, яка мало кому випадає. Ми бачимо грамотного, розумного господаря, який вирішує зруйнувати старі комори і збудувати нові, тим самим підняти рівень свого власного існування, зробити більш ефективними свої економічні процеси. І раптом у цій притчі Бог звертається до цього вправного господаря зі словами: «Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе» (Лк. 12,20).

По-перше, багач є нерозумним, бо сплутав мету, заради якої він живе, із засобами, завдяки яким живе. Засоби для життя для нього стали важливішими від мети життя. Будинок, автомобіль, одяг, техніка – це засоби, що допомагають нам прожити, але не заради них людина живе на світі.

По-друге, ця притча є поясненням інших слів Спасителя, сказаних раніше: життя людини не залежить від розміру її маєтку. Щастя неможливо виміряти жодними матеріальними еквівалентами. Іноді людям справді здається, ніби для щастя їм трохи чогось не вистачає. Людині, яка одержима сріблолюбством, завжди не вистачає певної суми грошей. Людині марнославній завжди не вистачає додаткової слави. Людині спантеличеній проблемами, завжди не вистачає якогось чарівного, чудесного вирішення цих проблем. І ось у цьому постійному невдоволенні, вічному ходінні людини по колу минає все життя. Хіба це не безумство?

Як це не парадоксально прозвучить, але найкоротший шлях до щастя – робити щасливими інших, знайти того, кому набагато гірше і набагато складніше, ніж тобі, допомогти йому в тому, в чому справді можеш допомогти. Забути про себе, про болісні пошуки власного щастя, і тоді дивним, невидимим чином раптом десь краєчком ока ти помітиш, що щастя є, воно вже прийшло, щастя не десь за горами, за мільйонами, за мільярдами, воно тут, у твоєму серці, бо в серце прийшов Бог.

Допоможи ж нам, Господи, щоразу пам’ятати про те, що наша праця, наші чесноти, наші молитви мають сенс лише тоді, коли в серці відбувається справжній процес самозречення себе для інших. Амінь.

kolomija.com