Як себе самого» (Лк. 10, 21)
Коли ми читаємо Святе Письмо, дуже часто зустрічаємо у Старому заповіті слова: « Ти повинен, ти мусиш, ти маєш, бо це твій обов’язок». Але ми знаємо, що християнська релігія базується на любові, тому що « Бог – це любов».
Двадцять п’ятої неділі після Зіслання Святого Духа, Свята Церква читає нам Євангельську притчу про милосердного самарянина. Вона заслуговує на особливу увагу, бо навчає про любов до Бога й ближнього.
У перші часи християнства любов до ближнього відрізняла християн від поган. Дивлячись на любов християн, вони говорили одні до одних: « Дивіться, як вони любляться». А де шукати подібну любов сьогодні? Здається, що люди забули про цю заповідь любові до ближнього і проживають так, немовби ніколи про неї нічого не чули.
Любов до ближнього бере свій початок від спільного походження, бо всіх нас сотворив Господь Бог через Адама і Єву, які дали початок людському роду. Хоча сотні поколінь віддаляють нас від них та все ж ми є дітьми одного земного батька. Ми також свідомі того, що сьогодні світ поділений на різні народи, мови, родини, але так, як ріки зливаються у море, у суспільному походженні зникає всяка різниця між нами.
Обов’язок любові до ближнього – це найвище право, яке сама природа вписала в людські серця. Не любити ближнього – це злобне діло Каїна, бо коли він убив свого брата Авеля, Господь Бог сказав до нього: « Що ти зробив? Це кров твого брата із землі кличе до мене» ( Бут. 4, 10).
Ісус Христос говорить: « Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я полюбив вас, так і ви любіть один одного! Із того усі пізнають, що Мої ви учні, коли взаємну будете мати любов» (Ів. 13, 34-35).
Коли поглянемо на вчинок самарянина, то побачимо, що він не звертав увагу ні на віру, ні на походження. А це повинно послужити добрим прикладом і нам християнам, між якими скільки гніву і ненависті.
На прикладі самарянина Ісус Христос хоче показати нам, хто є нашим ближнім. Хто б вони не були, мають право на наше співчуття і допомогу у біді, подібно як той, що потрапив у руки розбійників. Любов і співчуття мають велику силу, навіть зм’якшити закам’янілі серця.
Перебуваючи на землі Ісус Христос робив добро і милосердя не лише одним юдеям, але і поганам. Юдеї ненавиділи самарян, вважали за великий гріх спілкування із ними, але Спаситель не позбавляє їх без Своєї любові. Він розмовляє із самарянкою, входить у самарянське село, оздоровляє там прокаженого. Тим самим Ісус Христос дає відповідь на запитання, хто є мій ближній? А ним є кожен, хто потребує нашої допомоги. Хто є нашим ближнім, вирішуємо не ми, але обставини які виникають. У кожному випадку ми повинні вбачати, що Сам Бог посилає нам цього ближнього.
Ближнім є щоразу той, хто зустрічається на нашому шляху, бідний, немічний, який саме тут і цієї миті потребує людської допомоги, потребує нас. Ближній появляється на нашому шляху без попереджень, бо не завжди ми можемо бути в ролі священика чи левита, але можемо опинитися в ролі того, хто потрапив між розбійників.
Тільки тоді, коли ми опинимось у ролі того, хто лежить на землі, напівмертвий, побитий, пограбований, коли ми усвідомлюємо, що властиво, це ми стогнемо, це ми лежимо у розпуці й безнадії, очікуючи милосердя, тільки тоді ми зможемо поставити себе на місце самарянина, зможемо перейнятися співчуттям і сказати собі: « Властиво я є тим, хто тут лежить, стогнучи і благаючи, щоб йому допомогли. Це я той, хто дивиться із острахом чи й інші пройдуть повз мене, немовби нічого не бачили». І тоді ми краще зрозуміємо сказане: « Люби ближнього свого, як самого себе».
Виходячи із сказаного, ми повинні пам’ятати, що хто б не були ті, які потребують від нас допомоги, рідні чи чужі, вороги чи друзі, одновірці чи ні, ми повинні всім проявити своє милосердя, простягнути руку допомоги, наче Спаситель, який приніс спасіння як юдеям, так і язичникам. Амінь.