В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
В Євангельському читанні 21-ї неділі після П’ятидесятниці ми чуємо уривок з Євангелія від святого апостола і євангеліста Луки «Про сіяча». Я переконаний, що ми вже неодноразово чули цей уривок, ми також знаємо тлумачення цієї притчі, але незважаючи на це, в ній присутня істина, яка щоразу нагадує про підготовлення «ґрунту» нашого серця для сприйняття Слова Божого.
Небагато є притч, які б розтлумачив сам Спаситель. У даній притчі Господь дає роз’яснення для того, щоб навчити нас не лише буквального сприйняття всіх євангельських істин, а й нагадати про символічність багатьох місць у Його проповіді, про що Він, власне, і сказав ученикам: «вам дано розуміти таємниці Царства Божого, а іншим — у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли» (Лк. 8. 10). Це не означає, що Спаситель хоче, щоб ми були у невіданні, навпаки, Христос дає нам можливість на прикладі простих речей кожному докласти зусилля для розуміння і сприйняття Його проповіді.
Пізніше, коли учні запитали Його, що ця притча могла означати, Він роз’яснив їм про сприйняття слова Божого, яке приходить до людини і має безліч перешкод, поки вона (людина) відважиться жити правдиво по-християнськи або, іншими словами, так, щоб це зерно приносило добрий плід життя.
Це правда, що наші серця є різними – подібно до різних видів ґрунтів у притчі про сіяча. Бог сіє постійно, багато й щедро кидає духовні зерна, нікого не обминаючи. І коли ми говоримо про ґрунти, які відображають сприйняття людей, то лише один “добрий ґрунт”, приносячи великі плоди, ніколи не хизується цими плодами, бо вони належать Богові.
Слово Боже приходить до людини в різний спосіб: через слухання, читання, внутрішнє натхнення, бачення, висновки з різних обставин життя… Воно приходить не тільки в церкві чи на молитві, а всюди, де перебуває людина. Дуже цікаво й важливо те, що людина усвідомлює потребу жити добрим християнським життям, усвідомлює також, що за байдуже та грішне життя доведеться відповідати перед Богом.
Щоденне читання притч та розмірковування над ними дає кожній людині не тільки мудрість зрозуміти, про кого та що йдеться, але й розуміння, що потрібно наслідувати, а чого уникати. І це є найкращим і найбільш промовистим водночас і викликом, і поясненням для духовного життя кожного члена Церкви Христової.
Сьогоднішня притча з Євангелія від Луки завершується таким висловом: «Хто має вуха слухати, нехай слухає!». В нашому житті слухання має дуже важливе значення. Бо і віра, як говорив апостол Павло: «вiд слухання, а слухання вiд слова Божого» (Рим. 10. 17).
Недаремно під час кожної Божественної Літургії, перед читанням Слова Божого, ми чуємо заклик священника до вірних: «Будьмо уважні». Вміння слухати і бути уважними – це дар. І нам належить пам’ятати про нього, щоб наше багатослівне пустомовство не заважало зосередитись на слуханні й роздумуванні.
Отож пам’ятаймо про це, і коли до нас говорить людина і ми її слухаємо, то слухаймо не лише вухами, але і проймаймось роздумуванням над цим, чи це корисно для нас, і тоді будемо «слухати» серцем, підготовляючи грунт нашої душі.
ІЛАРІОН
митрополит Рівненський і Острозький