сьогодні
07
березня 2021
ПРЕПОДОБНИЙ МЕРКУРІЙ.
6 грудня 2020
Dubnosobor

Смиренний чернець і лагідний пастир

Історія українського народу переплетена радісними та болючими подіями. Не зважаючи на будь-які обставини, наш народ знаходив силу вистояти перед історичними викликами і катастрофами. Ця стійкість в нас появилася завдяки надії на Промисл Божий і Божественну допомогу у скорботах. Богові відоме не тільки минуле чи теперішнє, але й Бог відає про майбутнє, тому завжди для духовної підтримки Він посилає серед нас святих людей. Не дивно, що в часи панування на теренах України радянського державного атеїзму з’явилося багато подвижників благочестя. Серед таких яскравих світильників віри був преподобний Меркурій Чернігівський, ігумен Бригинський, пам’ять котрого велично відзначає наша Церква 7 грудня за новим стилем.

Майбутній святий народився в 1870 році в селі Щаснівка Бобровицького району Чернігівської області у благочестивій багатодітній родині. Батьки назвали свого сина Максимом. Ще в дитинстві Максим полюбив читати Священне Писання і відвідував місцеву церкву. Дитяча наполегливість загартувала Максима Матвієнка до благочестивого життя. Можливо крім батьківського виховання, для юнака хтось з односельців показав приклад життя по вірі, але сьогодні нам про це невідомо.

Через палку любов до Бога Максим Матвієнко вирішує залишити мирське життя й піти в монастир. Господь привів його до Києво-Печерської Лаври – колиски нашого чернецтва. Тут в уділі Пресвятої Богородиці Максим прийняв чернечий постриг з іменем Меркурій на честь преподобного Меркурія, посника Печерського, що спочиває в Дальніх печерах Лаври. Незабаром монаха Меркурія рукоположили в сан ієродиякона, а через деякий час – в сан ієромонаха. Можна ствердити, що в Лаврі ієромонах Меркурій мав хороших духівників та від них багато чого навчився.

Досить цікавими є свідчення про життя й побут Лаври професора Івана Миколайовича Никодимова (справжнє прізвище Шумилін 1895–1977): «Основна маса Лаврської братії, не виключаючи соборян (священнослужителі Успенського Собору Лаври) була із простого люду. В монастир йшли по добрій волі… та без корисливих цілей. Як я міг з’ясувати з розмов із монахами, що цих простих людей із селян приваблювали в монастир, найперше глибока віра, релігійні почуття та містичний склад характеру». Серед цієї простої братії був отець Меркурій.

Після 1918 року Київ переходив з рук однієї влади до іншої, в врешті-решт в Києві осіла влада більшовиків. Новий радянський устрій розцінював Церкву як ворожу організацію, тому розпочалося масове закриття монастирів церков під різними приводами. В 1924 році Лавру було закрито, а братію обителі розформовано. Спочатку преподобний проживав своїх духовних дітей, але не бажаючи їх обтяжувати та наражати на неприємності він вирішує повернутися на свою малу батьківщину – Чернігівщину. Подібно до ієромонаха Меркурія, інші ченці поверталися у свої місцевості, звідки вони походили. Для них розпочався тернистий шлях чернечого подвигу в миру. Можна уявити як важко щось змінювати в житті під тиском обставин. Преподобний оселяється в селі Бригинці, поблизу свого рідного села. У Бригинцях колись був красивий храм, але на момент приходу преподобного його уже було зруйновано. Хоч стіни храму влада знищила, проте віра в серцях селян жила. Святитель Іоан Золотоустий говорить: «Церква – це не стіни і покрівля, а віра і життя в Христі». Тож Церква Христова була в Бригинцях. Для сільської пастви старець Меркурій почав звершувати богослужіння в домі однієї благочестивої парафіянки.

Настали важкі часи Другої світової війни, котрі ще більше навернули людей до Бога. Завжди отець Меркурій мріяв про побудову нового храму і говорив: «Так довго тривати не може». Господь почув молитви святого й створив такі умови, що невеличкий храм у селі святий збудував. Для храму власноручно святий змайстрував престіл, а храм назвав на честь Святої Тройці. Цей храм зберігся до наших днів.

У так, би мовити, період старчества святого, про нього дізнаються все більше і більше людей. Знаючи ревність і благочестиве життя, стражденний люд приїжджає до Бригинців прохаючи святого молитви. За молитвами преподобного відбувалися зцілення багатьох недуг. Лише Богові відомо, скількох людей преподобний таємно охрестив чи повінчав, навернув до покаяння, відкривши їм двері до Царства Божого.

Місцева влада була незадоволеною пастирством ченця Києво-Печерської Лаври, але вигнати його з села не могла. Одного разу сільський голова та двоє енкаведистів вивели преподобного в поле для розстрілу. Двічі стріляли у святого, але зброя дала відсіч. Тоді кати вирішили відпустити преподобного, думаючи, що втретє зброя спрацює і вони коли він уже буде йти до села. Але й третя спроба виявилася марною. Тут на думку приходять слова Священного Писання: «Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить у день» (Пс. 90: 5), або «Братимуть змій; і якщо щось смертоносне вип’ють, не пошкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові» (Мк. 16:18).

У березні 1949 року за ревне служіння Богу і пастві ієромонаха Меркурія було нагороджено Благословенною Патріаршою грамотою. А на початку 50-х рр. ХХ століття його було возведено в сан ігумена. У 1955 році під час різдвяних свят ненависники слуги Божого закрили його в холодному храмі, де, молячись він пробув декілька днів, аж поки парафіяни не відкрили храм й не знайшли застудженого священика. З цього часу преподобний важко захворів, однак незважаючи на слабкі сили, далі продовжував звершувати богослужіння. Відчуваючи близьку кончину, отець Меркурій сказав до своєї пастви: «Коли помру, поставте мені хреста на могилі у ногах, я буду за всіх вас молитися». Проживши 86 років земного життя, 7 листопада 1956 року преподобний відійшов до Господа. Майже усі жителі села і околиці прийшли попрощатися з люблячим пастирем. Проводжаючи в останню путь святого народ пам’ятав про обіцянку старця молитися за них, тому часто люди у своїх потребах приходили на могилку й просили допомоги – й часто отримували бажане.

На жаль, ми багато чого не знаємо із життя святого, наприклад, точні дати приходу в Лавру, прийняття чернецтва, сану та інших подій. Якщо буде угодно Богові, то ми дізнаємося про це; головне – що ми знаємо про його чесноти.

Зважаючи на свідчення про чудеса від преподобного Меркурія та про його благочестиве життя, Священний Синод Української Православної Церкви Київського Патріархату 21 жовтня 2011 року причислив ігумена Меркурія до лику святих і встановив день пам’яті – 7 грудня. Цього ж дня, 21 жовтня, єпископ Іларіон разом з духовенством єпархії віднайшов чесні частково нетлінні останки преподобного.

7 грудня 2011 року до Чернігова прибув Святійший Патріарх Філарет з єпископатом, кліром та паломниками з різних куточків нашої держави для урочистої канонізації отця Меркурія. Тоді вперше велично заспівали величання преподобному. Упродовж першого року після канонізації було зафіксовано ряд зцілень від мощів святого, в тому числі від невиліковних хвороб. У 2012 році Священний Синод вніс ім’я преподобного до церковного календаря та встановив додаткову дату для Чернігівської єпархії – 21 жовтня, свято знайдення мощей.

На прохання єпископату та віруючих мощі преподобного Меркурія уже побували в різних куточках України. У 2013 році мощі святого перебували у Михайлівському монастирі м. Києва, у м. Рівному та Тернополі. Згодом святий своїми мощами благословляв Львів та Прикарпаття.

Уже чимало священики кафедрального Собору святої Катерини м. Чернігова зібрали свідчень про чудеса від мощів та навіть люди зціляються від особистих речей преподобного. Варто відзначити, що чимало людей отримали зцілення від хвороб ніг. Наприклад, під час перебування мощів святого у Михайлівському монастирі зцілився від болю в ногах один із насельників обителі (на його прохання ім’я не вказую).

Ми дякуємо Богу за видиме явлення нам, грішним, ще одного джерельця відради у нашому буремному житті. Архієпископ Євстратій (Зоря) сказав такі повчальні слова: «Отцю Меркурію було значно важче, ніж нам зараз. Але він все переміг, тому і сяє у сонмі угодників Божих. Тож за його молитовним заступництвом нехай і кожному з нас Бог допоможе долати всі спокуси й перешкоди на шляху до Небесних Осель».

merkyriyffІєромонах Михаїл (Карнаух).

archangel.kiev.ua