Різдво Ісуса Христа було так:
Коли заручена була Преблагословенна Матір Його Пречиста Діва Марія Иосифові, мужеві праведному, що літами вже старий, вісімдесятилітній, був і під образом подружжя [за свідченням святого Григорія Ниського і святого Єпіфанія Кіпрського] дана йому на збереження дівства її і на його про неї піклування, перед тим як зійшлися вони, Йосиф-бо лише вважався мужем Марії, насправді ж хранителем освяченої Богові дівочої чистоти її був і вочевидь свідком непорочного її життя, бо так зволив Бог Свого воплочення від Пречистої Діви тайну втаїти, перед дияволом дівство своєї Матері Пресвятої покривши подружжям, щоб не дізнався ворог, що вона є тою Дівою, про яку пророкує Ісая: “Це Діва у лоні прийме”, про що свідчить святий Атанасій, архиєпископ Олександрійський, кажучи: “Потрібний був Йосиф, щоб послужити таїнству, щоб Діва, ніби мужа має, славилася, і щоб утаїлося від диявола, щоб не було відоме те, що Бог з людьми перебувати захотів”. Також і святий Василій Великий говорить: “Щоб утаїти від князя віку цього, Йосифові задумане було заручення”. І святий Іван Дамаскин: “Заручений Йосиф Марії як муж, щоб, не довідавшись про безмужнє від Діви Христове Різдво, диявол утік”. Тобто — перестав намовляти Ірода і підбурювати юдеїв на заздрість. Він-бо ще відтоді, коли прорік Ісая: “Це Діва в лоні прийме і народить”, — пильнував за всіма дівицями, чи котра з них не зачала без мужа і не народила, Дівою будучи. Влаштовані були Божим провидінням заручини Діви Марії Иосифові, щоб і дівство Пречистої Богородиці, і Воплочення Бога Слова втаїлося перед князем пітьми”. До плотського пізнання подружжя, Пречиста Діва Марія виявила, що має в лоні від Духа Святого, і росло лоно її святе, вміщаючи в собі невмістимого Бога. І найбільше тоді, коли після перебування трьох місяців у Єлисавети повернулася до дому свого. Тоді вочевидь виявилася вагітною, з дня у день ріс всередині божественний Плід, і сповнення звичного часу для народження зближалося. Побачивши її, Иосиф був розгублений і в печалі великій: думав-бо, що вона шлюбоокрадена. І збентежений був старець вельми, до себе кажучи: “Звідки їй це? Я її не пізнав ані помислом щодо неї не згрішив, а вагітною виглядає. О лихо, що сталося, з ким впала? Хто її зманив? І що я маю робити, не відаю. Викрию її як законопорушницю чи промовчу через сором її і мій? Якщо її викрию, то справді, за законом Мойсеевим, камінням побита буде, і обернуся я на ката, що передав її на смерть люту. Якщо ж, не викриваючи її, промовчу, то причасником буду перелюбодійників. Що робити — не розумію! Відпущу її таємно — хай іде, куди хоче. Або я піду від неї в краї далекі, щоб не бачили очі мої такого сорому”. Так собі думав, підійшов і сказав до діви, як же про це святий Софроній, патріярх Єрусалимський, пише: “Маріє, що то за діло, яке я в тобі бачу? Не розумію, і дивуюся, і розумом жахаюся: таємно бо від мене станеться скоро. Маріє, що то за діло, що в тобі бачу: замість чести сором, замість веселості! печаль, замість того, щоб похвалитися, докір принесла ти мені. Від священиків і з церкви непорочною тебе прийняв — і що це зриме?” І святий Атанасій Олександрійський про це оповідає таке: “Иосиф, бачивши ту, що в лоні мала, про скарб в нутрі ж її не відавши, пригнічено розмовляв з дівою, кажучи: “Що тобі сталося, Маріє? Чи не ти та чесна діва, що в священних притворах вихована була? Чи не ти та Марія, що й на лице чоловіче не хотіла поглянути? Чи не ти та Марія, яку заручитися добровільно єреї вмовити не могли? Чи не ти та Марія, яка дівства рожу нев’янучу зберегти обіцяла? Де твоєї цноти оселя? Де твоєї чистоти чиста обітниця? Де твоє сором’язливе лице? Я соромлюся, ти ж насмілюєшся, бо я мовчу про гріх твій”. Це і цьому подібне Иосиф до неї говорив, і як соромилася, невинною бувши, чиста Агниця, непорочна Голубка, цнотлива діва, червоніючи лицем, коли чула такі слова Иосифові! Не сміла ж йому сказати про архангельське їй Благовіщення і Єлесаветине щодо неї пророцтво, щоб марнослівною і велехвальною не виглядати. Як же і вищезгаданий святий Атанасій оповідає від її імени, до Иосифа казала таке: “Якщо я про себе засвідчу, марнославною виглядатиму. Трохи потерпи, Иосифе, і пастирі тебе переконають”. І не що инше відповідала Діва Марія до Иосифа, лише: “Живий Господь, що беріг мене донині в дівстві цілу, щоб не пізнала гріха, ніхто ж мене не торкнувся, а те що в мені, з Божої волі і дії”. Иосиф же як людина по-людськи думав, вважав, що з гріха є зачате. Проте як праведний не хотів її викрити, але захотів таємно відпустити її. А як же в Сирському читаємо перекладі: “Надумав таємно залишити її, тобто відійти від неї десь далеко. Коли він це собі замислив, тут ангел Господній у сні явився йому, кажучи: “Иосифе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, жінку свою”. Жінкою Иосифовою Діву ангел називає, викорінюючи думку Иосифа про перелюбство: думав-бо Иосиф, що від перелюбодіяння Марія зачала. “Твоя, — каже, — жінка заручена, а не иншого якогось мужа”, — це у Теофілакта. Називає [ангел] жінкою Иосифовою Марію, являючи, що “ні з ким, — каже, — иншим не осквернилася заручена тобі”. Тому і через те жінкою Иосифовою називає її, бо разом з дівством і одруження законне вшановане буде. Про це і святий Василій Великий розмірковує: “І Дівиця, — каже, — і мужеві заручена, щоб і дівство вшанувалося, і шлюб чесний був”. Дівство-бо, як необхідне для освячення, вибране було, заручення ж — як початок шлюбу, як законне учинене було, щоб беззаконним не вважалося народжене, разом же, щоб і свідком постійної чистоти Маріїної Иосиф був, аби не підлягала вона оббріхуванням, ніби дівство осквернила: нареченого-бо мала, життю своєму свідка і охоронця” (Доти Василій святий). Каже-бо ангел: “Прийми жінку свою за зарученням, діву ж за її складеною Богові обітницею, бо вона перша у роді Ізраїльськім Діва обітувала Богові Дівство своє до кончини зберегти неоскверненим. Не бійся, бо народжене в ній є від Духа Святого. Народить же Сина, і назвеш ім’я йому: ти назвеш ім’я, як батько, хоча і не є співучасником того народження, бо звичай є батькам давати імена своїм дітям, як же Авраам назвав ім’я сину своєму Ісаак, так і ти, хоч і не природний, але прибраний йому батько, по-батьківськи послужиш йому, ім’я називаючи”. Це святий Теофілакт від імени ангела до Иосифа каже: “Якщо і жодної не маєш до народження причетности, але цей сан [батьківський] хочу дати тобі, щоб і ім’я назвав народженому, ти-бо назвеш ім’я немовляті, хоч і не є [Він] народження твого, проте, що є батьківське, щоб показав Йому. Яке ж ім’я? Ісус, що означає Спас. Він-бо спасе людей своїх від гріхів їхніх”. Збудившись зі сну, Иосиф вчинив так, як же звелів йому ангел Господній, і прийняв жінку свою заручену, діву ж непорочну, обітницею дівства Господеві освячену, і матір Владики, яка від Духа Святого Спаса світу зачала. Прийняв її, як наречену свою люблячи, як же Діву Господню вельми шануючи, і як же Матері Спасителевій з благоволінням і страхом служачи. І не знав її, аж поки не народила, тобто [за Теофілактовим завіренням] не торкнувся до неї ніколи ж. Як-бо праведний цей мав торкнутися до тої, яку йому не на шлюб, але під чином шлюбу на збереження її дівства від Церкви Господньої було дано? Як мав торкнутися діви Господньої, яка вічне дівство Богові обітовала? Як мав торкнутися пренепорочної Матері Господа свого і Творця? А як же говорить Євангеліє: “Допоки народила”? Це звично є для Писання слово це допоки замість часу безперервного вживати. Бо і Давид каже: “Говорить Господь Господові моєму, сядь праворуч від мене, допоки покладу ворогів твоїх під ноги твої”. Не так, що лише до того Господній Син праворуч Господа Отця сидіти має, допоки покладе ворогів під ноги Йому, а після покладення ворогів вже не має сидіти, але і коли будуть покладені вороги вже під ноги, сидіти має ще преславніше — як Переможець, на вічні віки. Подібно і про святого Иосифа пишеться: “Не знав її, допоки народила” . Не те, що після того мав її пізнати, як же дехто з єретиків допускав, що є чужим Православній Церкві. Але після народження такого Сина, що Богом був Воплоченим, і по стількох чудах, що при Різдві відбулися, їм же був Иосиф самовидцем, не лише торкнутися її не смів, але і ще більше шанував її, як раб Пані свою, служачи їй як Матері Божій зі страхом і трепетом. Про це слово допоки і святий Теофілакт говорить так: “Звичайно є Писанню так казати, як же і про потоп мовиться: “Не повернувся, — каже, — ворон у ковчег, допоки не висохла земля”. Він-бо і після того не повернувся”. І Христос каже: “З вами є до закінчення віку”. Хіба ж після закінчення віку не буде з нами? Знову-бо тоді в безкінечні віки з нами буде. Так і тут говорить: “Допоки народила”, — тобто ані перед народженням, ані після народження не пізнав її. Як же і Господь і вік був, і після закінчення віку з нами буде знову. Як-бо торкнутися міг Пречистої Йосиф після того, як побачив невимовне Різдво Його” (Доти Теофілакт).
Храм Різдва Господнього.
Місце народження Христа.
Але і звідси очевидно показується нешлюбне і після І Різдва дівство Пречистої Богородиці, бо коли Йосиф І про дівицю незайману сумнівався і шлюбоокраденим вважав себе, явився ангел. Називає тоді Марію жінкою його. “Не бійся, — каже, — прийняти Маріям, жінку свою”, думку [як же вище мовиться] про перелюбодійство викорінюючи. Коли ж тоді ангел Иосифа вже про чистоту Маріїну і про народженого від Духа Святого увірив, явився після Христового Різдва у Вифлеємі і в Єгипті. Тепер уже Пречисту Діву Марію не називає його жінкою, але тільки Матір’ю Народженого, ось-бо пишеться: “Коли відійшли волхви, це ангел Господній у сні явився Иосифу, кажучи: “Вставши, візьми немовля і матір Його [а не жінку свою] і втікай до Єгипту”. І знову в Єгипті: “Вставши, візьми немовля і матір Його і йди в землю Ізраїлеву”. Виразно показує, що не на шлюб Йосифа настроював, але на служіння дитині і Матері. Не лише допоки народила Сина свого Первістка, Марія не була пізнаною Йосифом жінкою, але і після Різдва Його також перебувала Дівою нетлінною, як же про те всі великі Учителі церковні в один голос свідчать. Розповідається і таке. Оскільки вагітною була Діва Марія, один із книжників на ім’я Апнит [вже після ангелового Йосифу у сні явлення], у дім їхній прийшовши і діву вагітну бачивши, поспішив швидко до архиєрея і всього собору, кажучи: “Той же, якого як праведного свідчили, Йосифа-теслю, той беззаконня вчинив. Діву, яку з церкви Господньої взяв на збереження, таємно розтлив і осквернив, і нині є вагітна. Пішли ж бо послані від архиєрея слуги в дім Йосифа, знайшли вагітну Марію, як же той сповістив книжник. Взявши-бо її з Йосифом, до архиєрея і собору повели. Каже ж архиєрей до Діви Марії: “Забула ти Господа Бога, вихована в Святая Святих, і та, що приймала їжу з рук ангелових і ангельські співи чула, — що ти наробила?” Вона ж, плачучи, казала: “Живий Господь Бог мій, що чиста є і мужа не знаю”. Знову казав архиєрей до Йосифа: “Що ти вчинив їй?” І казав Йосиф: “Живий Господь Бог мій, що чистий я від неї”. Сказав же йому архиєрей: “Тому, що не схилив ти голови своєї під міцну руку Божу, щоб благословенне було твоє сім’я, і не явив синам Ізраїля, таємно зійшовся з отроковицею, в Дар Господові даною, через те маєте пити воду викриття, щоб виявив Господь гріх ваш перед всіма”. Був же суд від Бога через Мойсея встановлений, як же в Книгах четвертих Мойсеевих в главі п’ятій пишеться: “Якщо якась особа, чоловік чи жінка, у перелюбодійстві звинувачена буде і не покутує вини, дати їй пити воду прокляття з особливими там написаними діями і чинами в Храмі Господньому”. І бувало після пиття того судом Божим певне знамення на перелюбодійницях, викриваюче, по ньому ж пізнавалося скоєне беззаконня. Тією-бо водою з належним чином архиєреи напоїв спершу Иосифа, потім же Марію, і не було на ній ніякого викриття, і дивувалися люди, що гріха в ній не знайшлося. І сказав до них архиєреи: “Якщо Господь Бог не явив гріха вам, ідіть з миром”. І відпустив їх. Иосиф же, взявши Діву Марію, пішов у дім свій, радіючи і славлячи Бога Ізраїлевого.
Після цього вийшов наказ від Кесаря Августина переписати всю вселенну, і йшли всі записуватися кожен у свій град. Вийшов же і Иосиф з Галилеї, з града Назарета, в Юдею, у град Давидів, що називається Вифлеєм, бо був він з дому і роду Давидового, записатися з Марією, нареченою йому жінкою, що була вагітна. Вифлеєм — малий град недалеко Єрусалиму з південного боку при шляху, що веде до горішнього — до Хеврону — священичого града, в ньому ж був дім Захарії, де Пречиста Діва після Благовіщення архангелового відвідала і привітала Єлисавету, матір Предтечі. Між Єрусалимом і Хевроном Вифлеєм міститься посередині, до нього ж із Назарета, града галилейського, пішого ходу три дні і трохи більше. Називається ж Вифлеєм градом Давидовим, бо в ньому народився Давид, і на Царство помазався, там і Рахиль померла, і гріб Єссея, отця Давида, видно. Була ж Вифлеєму назва спершу Єфрата, але Яків, що пас там свою худобу, домом хліба назвав його, провидівши духом і передвістуючи, що мав на тому місці народитися хліб, що зійде з Небес, — Христос Господь. Поблизу ж Вифлеєма до сходу проти Давидової криниці, з якої він часом погамовував спрагу, казавши: “Хто мене напоїть з води рову, що у Вифлеємі при воротах”, є печера в горі кам’яній, на ній же стоїть град Вифлеємський. До печери ж тої наближається нива Соломії, яка там же, у Вифлеємі, жила, що була родичкою обох — Діви Марії і Иосифа. І коли наблизився Иосиф до града, сповнилися дні родити Невісті, що шлюбу не знала, і шукав дому для перебування, у якому ж би породілля могла зручне мати місце, щоби віддати у світ Плід лона свого благословенний. Але не знайшли собі вітальниці через велику кількість люду, що прийшов записатися, і не лише спільну гостинницю, але і весь град заповнили. Повернули в печеру ту, бо не мали місця в оселі, і день вже йшов до схилу. Печера ж та була стійбищем для худоби, де ж Пречистая і Преблагословенная Діва пів ночі гаряче до Бога молилася, і вся в Бозі Богомисленням була, і Його бажанням і любов’ю горіла. Господа нашого Ісуса Христа народила двадцять п’ятого грудня без болю. Так-бо і мало бути, щоб народила без болю, бо зачала без насолоди. “Не пізнала, — каже, — насолоди, шлюбу я є непричасна”. А якщо зачала чисто, ось і породила без істління, говорить святий Григорій Ниський: “Дівою зачала, Дівою носила, Дівою народила, Дівою залишилася, ні одного такого чуда на землі не було”. І святий Дамаскин: “О чудо, новіше за всі древні чуда: хто-бо бачив матір, що без мужа родила! Без мужа ж, подібно Адаму, що створив без жінки Єву, про що Золотоустий святий писав оце. Як же бо Адам без жінки жінку приніс, так і сьогодні Діва без мужа мужа народила, за Єву віддаючи мужем борг. Цілим залишився Адам після взяття ребра тілесного, нетлінною залишилася і Діва після виникнення немовляти” (Доти Золотоустий). І збулося прописання в купині неопалимій і в морі Червоному. Бо ж купина не горіла, розпалювана [оспівує Церква], так і Діва народила і Дівою залишилася. І знову: море після переходу Ізраїля залишилося непрохідним, Непорочна ж після Різдва Еммануїла залишилася нетлінною. Так без пошкодження дівства свого завжди Діва Марія народила Бога Воплоченого. Ще ж і без звичної допомоги і служби повитухи, як же свідчить святий Атанасій Олександрійський за словами євангельськими цими: “Народила сина свого первістка і повила Його, і поклала Його в яслах”. Розмірковуй і кажи таке: “Бачиш таємниче народження від Діви: сина народила, сама сповила. Серед світських жінок одна народжує, а инша сповиває, в Діви ж не так: сама народила і сама сповила, сама і мати без труду, і повитуха — не допустила-бо комусь нечистими руками торкатися Різдва Пречистого. Сама собою Тому, що є від неї, послужила і сповила Його, і поклала Його в яслах”. Так же і Кипріян святий: “У Різдві, — каже, — і після Різдва Діва у божественній силі перебувала, бо без болю породила ані жодного не потребувала повитухи служіння, але, сама породілля і народженню служниця, благоговійне любому плоду своєму явила пестунство: оглядає, обіймає, цілує, подає груди — все діло радости сповнене, ні одної хвороби, ні одної природної немочі в народженні” (доти Кипріян святий). Сама-бо нетлінному собі Різдву дівочими послужила руками, не чекаючи Соломії старої, родички своєї, яку на послуження прикликати пішов Йосиф. Але та прийшла, коли збулося вже діло: та, що породила, та і послужила — носила, повиваючи і вкладаючи.
Оповідає ж священномученик Зінон-єпископ і таке: “Коли прийшла повитуха, не вірила, що було дівственне і нетлінне народження, і намагалася довідатися, за звичаєм служіння свого, що справді так є. Але зразу кару за дерзнуте діло прийняла: рука-бо, що попробувати насмілилася, хворобою вогненною раптом запалилася безмірно і всохла. Коли прикликали її до Божественного Дитяти, зразу зцілилася і стала здорова, як спершу. Повірила-бо, що і Матір є Діва, і Дитя Богом.
Після цього непорочна породілля і незвична Різдву своєму помічниця, повивши найсолодше своє дитя лляними білими, чистими, тонкими, на те завчасу приготованими і з собою з Назарету принесеними пелюшками і поклавши Його в яслах, що у тому вертепі були, поклонилася Йому як Богові і Творцеві своєму. Як же згадує блаженний Йосиф, канонів творець, до Пречистої віщаючи: “Воплоченого, отроковице, і обкладеного людською подобою тримаючи руками, і поклоняючись, і цілуючи по-материнськи”. “Дитя, — казала, — Ти солодке, як оце тримаю Тебе, що тримаєш рукою все живе”. Вірно бо є, що народженому від неї Богоотроковиця поклонилася до землі, тому що лежав у яслах, їх же із зачудуванням оточували невидимо ангельські чини, повідомляючи про те Церкві. Обходили, як же престол херувимський, ангели ясла, вертеп-бо Небом бачили: лежав у ньому Владика. Були ж при яслах і віл, і осел прив’язані, щоб збулося Писання: “Пізнав віл Того, що здобув їх, і осел ясла Пана свого”. Вола ж того і осла привів був Йосиф із Назарета. Осла вели заради вагітної отроковиці, щоб ніс її на собі в дорозі. Вола ж привів Йосиф, щоб продати його і віддати належну данину царську, і собі що на потребу купити. Ті-бо безсловесні тварини, стоячи при яслах, парою своєю зігрівали дитину, зима ж була, і так служили Владиці і Творцю своєму. Поклонився ж Йосиф Народженому і Породіллі — тоді-бо пізнав, що народжений від неї від Духа Святого є. Як же і святий Атанасій говорить: “Справді не знав її Йосиф, допоки не народила Сина свого Первістка, допоки ж бо Діва зачате в лоні носила, не знав її Йосиф, не відав, що у ній, не відав, що влаштоване. Коли ж народила, тоді пізнав. Тоді пізнав Йосиф Діву: яка була Діви сила і до чого сподобилася. Тоді пізнав, бачачи, як Діва грудьми годує, дівства ж цвіт нетлінним зберігаючи. Тоді пізнав, коли Діва породила, але якими були пологи, не розумів. Тоді пізнав, що сосець подасть невідсічений Камінь мисленному Каменю, тоді пізнав Йосиф, що про неї написав Ісая: “Ось Діва в утробі зачне”. Доти Атанасієві слова, які ж запевнюють, що у той час пізнав Иосиф таїнства силу і, пізнавши, поклонився зі страхом і радістю, дякуючи Воплоченому Богові, що сподобив його тайни самовидцем і служителем бути. Часом же Різдва Христового була недільна [по суботі] північ, багато достовірних пише і до собору те додається Вселенського шостого, що говорить про святкування Недільного дня через те, що в той день Бог світло сотворив. У той день манна з Небес дощем впала. У той день Господь народитися благоізволив. У той день хрещення на Йордані від Івана прийняв. У той самий день премилостивий Відкупитель роду людського заради спасіння нашого із мертвих воскрес. У той день Духа Святого на учнів пролив. Як же-бо у п’ятницю, за свідченням також достовірним, зачався в утробі дівочій архангеловим Благовіщенням, так і в п’ятницю постраждав. Ось у неділю народився і в неділю воскрес. І годилося в день недільний народитися Христові, у той же-бо день сказав Бог: “Хай буде світло, і було світло”. У той день і саме Світло це неприступне світові хай засіяє. А те, що вночі і в котру її годину народитися Христос мав, пророчо передрікається в книзі Премудросте: “Мовчання, — каже, — тримало всіх, і ніч свого плину півдороги мала”. Всемогутнє Слово Твоє, Господи, що, сходячи з Небес, від Престолів Царських прийде. Сталися ж і чуда великі по Вселенній під час Різдва Христового. У саму ту годину, в яку ж чистотою запечатані дівочі ворота Господь наш пройшов, зразу джерело Води в тій же печері витекло з-під каменя. А в Римі джерело єлею із землі вийшло і в Тивер-ріку потекло. Храм ідольський, названий вічним, розпався. Ідоли розсипалися. На Небі три Сонця там же показалися. В Іспанії ж тої ж ночі з’явилася хмара, від сонця ясніша. А в землі юдейській виногради Єнґадські змерзли, бо зимно було. Найособливіше ж, за писаним у Євангелії, те, що ангели з Небес з піснеспівами зійшли, перед людьми відкрито з’явилися. Бо просто вертепу того, в якому Христос народився, за тисячу сажнів був стовп, названий Адер, поселення пастуше. Там тої ночі трапилося трьом пастирям без сну перебувати, стережучи своє стадо, і ось найголовніший із сил небесних Ангел [це міг бути Гавриїл Благовісник, вважає Кипріян святий] явився їм у світлості великій, сіяючи небесною славою і нею ж й инших осяваючи. Його ж бачивши, настрашилися вельми. Але з’явився ангел, звелів страх відкласти і не боятися, благовістив їм радість, що прийшла цілому світові з Різдвом Спасителевим. Сказав же їм знамення правдивости Благовістя свого: “Знайдете, — каже, — немовля повите, що лежить в яслах”. Коли ангел з ними бесідував, раптом почулася в повітрі сила воїнів небесних, що хвалили Бога і казали: “Слава во Вишніх Богу і на землі мир, у людях благовоління”. Після видіння того ангельського і слухання піснеспівів воїнів небесних пастирі, порадившись, пішли поспіхом до Вифлеєму побачити, чи правда є сказане їм від ангела. І знайшли Пречисту Діву Марію Богородицю, і святого Иосифа, обручника її, і отроча сповите, покладене в яслах. І увірували безсумнівно, що то є Христос Господь, очікуваний Месія, що прийшов спасти рід людський. Поклонилися Йому і сказали все, що бачили і чули, що мовлене їм було від ангела про це отроча. І всі, що чули [Йосиф, Соломія і ті, що в той час туди прийшли], дивувалися з того, що говорили пастирі. А найбільше Пречиста Діва Марія, що нетлінно народила, пильнувала всіх слів тих, складаючи у серці своїм. І повернулися пастирі, славлячи і хвалячи Бога. Таким було Різдво Ісуса Христа, Господа нашого, Йому ж і від нас, грішних, хай буде честь і слава, поклоніння і дяка з Безначальним Його Отцем, і присносущним Духом нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
За матеріалами: www.cerkva.vn.ua
Протоієрей Богдан Бойко