сьогодні
21
серпня 2018
9 червня 2018
Dubnosobor
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Кожен народ, дорогі у Христі, має своїх cвятих мужів, яких ставить у приклад для наслідування.

Проповідь на Неділю всіх святих землі української

Велике число заслужених мужів має і наша Свята Православна Церква, для якої ті мужі трудились, жертвували своє майно, життя і працю. Це сонм великих подвижників, учителів, проповідників, мучеників, які своїм героїчним життям залишили іншим гідний приклад для наслідування. В церковному календарі є дві особливі неділі: 1-ша Неділя після П’ятидесятниці – Всіх Святих і 2-га – Всіх Святих Землі Української. Саме в цей час ми віддаємо належну шану всім знаним і незнаним святим, заслуги яких знає тільки Бог.

Особливу уваги ми приділяємо святим, що вийшли з нашого народу або на нашій землі здобували спасіння у Господі. Рідними і близькими вони є тому, що своїми подвигами засвідчили, що український народ був і зараз є здатний трудитися для Божої слави. Імена таких святих записані золотими літерами на небі та в історії нашого народу. Тому нашим прямим обов’язком є пишатися ними, возвеличувати їхні подвиги й наслідувати їхні чесноти.

“Свій національний Хор Святих – це найміцніша основа кожної нації, бо коли міцна духовна основа тоді і міцна нація”, – писав Митрополит Іларіон (Огієнко).

День пам’яті святих українського народу вказує нам на те духовне небо, під яким творилась, розвивалась та жила українська земля. Звичайно, що багато є ще таких, хто закидає нам про “святість” життя святого рівноапостольного князя Володимира до його навернення. Але багато святих до свого навернення жили язичницьким життям. Тому ми оцінюємо той великий вклад, який зробив Святий князь Володимир для нашої Батьківщини прийнявши християнство. Вплив Христової науки дав свої плоди у перші століття християнізації України, – зародження на берегах Дніпра монашества – Києво–Печерська Лавра, як живий свідок тих часів. Зараз це 226 нетлінних мощей українських подвижників-монахів – Божих угодників, які подвизались у цій святій обителі і є святими для цілого українського народу і не тільки.

Святість – це дорога для християнина і Євангеліє Христове, вказуює нам на найголовнішу, найпоказовішу рису святості. Вона здається такою простою, на перший погляд, навіть елементарною – іти за Христом. Іти так, як пішли брати Петро та Андрій, як пішли їхні соратники – апостоли. І, власне, цей Апостольський піст, який розпочався з понеділка, є для нас коротким відрізком життєвої дороги, на якому ми вчимося йти за Христом. А що це значить? Бути разом із Ним. Будувати свої життєві перспективи і свої ціннісні пріоритети відповідно до Євангелія. Жити за Євангелієм – ось що означає іти за Христом! І саме це – найголовніша запорука нашої святості.

Святі – це ті, хто зумів у боротьбі зі своїми людськими немочами реалізувати одержані ними таланти. Існує безліч можливостей для того, щоб ми розкрилися як християни. Але найбільше святих постає тоді, коли Церква мусить протистояти тискові цього світу, долати спокуси влади, протистояти насильству. Саме тому найбільше святих – це мученики, це ті, хто постраждали за віру.

Церква має протистояти світові. Але водночас вона має являти свою любов до світу. За цих умов також виявляють себе святі. Бо вони – ті хто не йдуть за думкою більшості. Це ті, хто здатен, лишаючись у меншості, боронити правду, хто, відчувши цю правду, відчувши Христа, явленого в цій правді, йде за нею, не відступаючи.

Вибір – бути з Христом – постає не раз у житті перед кожним із нас! Кожен із нас виявляє вірність Христові, або зрікається Його, коли постає дилема: йти за заповідями Господніми, або йти за покликом своїх амбіцій, своєї людської слабкості, яка схиляє нас капітулювати перед феноменом новітнього ідолопоклонництва, що визначає себе як культура більшості.

Ми зраджуємо, коли замість того, щоб йти до церкви лишаємося вдома, щоб поспати подовше; коли перед нами постає дилема: чи захищати правду, чи зраджувати її; чи красти разом з усіма, чи лишитися на позиції заповіді “не кради”.

І саме тоді ми бачимо, той дуже складний шлях, який пролягає через повсякчасні вибори. Ми маємо обирати постійно поміж добром і злом, між правдою і брехнею. В цьому полягає шукання життєвого шляху. Самотужки знайти цей шлях по житті було б неможливо, як би перед нами не йшов Христос.

За Христом, своїм подвижницьким життям, пройшли українські святі, перемігши гріх, диявольські спокуси. Вони стали нашими небесними заступниками і є дороговказом у духовному житті. З прийняттям християнства в наших предків змінились цінності у житті, свідомість, нова віра творили велику просвітницьку діяльність серед людей. Ще до минулого століття, багато знатних людей, князів доживали свої останні роки життя прийнявши “ангельський образ”, тобто йшли в монастир. Цей дух Христової віри допомагав усім українським святим неодноразово долати випробовування у житті. Випробовувань завжди багато і по різному справляються до них.

Парадокс, хтось скаже, але перший, хто попав у рай був розбійник, а перший, хто попав у пекло був Христовий апостол. Пекло, яке не може бути привабливим. Воно страшне, дуже страшне. Тому диявол робить привабливу дорогу до нього.

Присвятити себе служінню ближньому, пробачати ближнього і не нарікати на нього, не чинити зла, бути сівачем добра у світі – ось що значить іти за Христом. Іти шляхом, сповіщуваним Іоаном Предтечею. Шляхом, що ним пройшли сотні і тисячі праведників, які не тільки лишаються для нас зразком із минулого, але і є нашими орієнтирами у дорозі до Неба. Не місце, не соціальний стан і не певне заняття спасають людину, а лише чиста совість і щире виконання своїх обов’язків і заповідей Божих. Хто слухається закону Божого і своєї совісті, той, де б не перебував і в яких умовах не жив би, зуміє досягти досконалості, і отримати вічну нагороду в Царстві Отця Небесного. Амінь.

За матеріалами: kolomija.com