Почаївська ікона Божої Матері належить до числа найбільш шанованих святинь не тільки Української Православної Церкви. Вона відома всьому слов’янському світі: її шанують в Україні, Росії, Білорусі в Боснії, Сербії, Болгарії та інших місцях. Поряд з православними на поклоніння чудотворному образу Пресвятої Богородиці приходять і християни інших сповідань. У Почаївській Лаврі, древньому оплоті Православ’я, чудотворна ікона перебуває близько 400 років. Чудеса, що виникають від святої ікони, численні й засвідчені в монастирських книгах записами віруючих, з молитвою зверталися про позбавлення від невиліковних недуг, звільнення від полону і напоумлення грішників.
Святкування на честь Почаївської ікони Божої Матері 23 липня/ 5 серпня було встановлено в пам’ять позбавлення Успенської Почаївської Лаври від турецької облоги 20-23 липня 1675 року.
Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, у царювання польського короля Яна Собеського (1674-1696), полки, що складалися з татар, під проводом хана Нурредина, через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох сторін. Слабка монастирська огорожа, як і кілька кам’яних будинків обителі, не представляла ніякого захисту для оточених. Ігумен Йосиф Добромірський переконав братію і мирян звернутися до небесних заступників: Пресвятої Богородиці і преподобномго Іову Почаївському. Ченці і миряни старанно молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері та до раки з мощами преподобного Іова. Вранці 23 липня зі сходом сонця татари тримали останню раду про штурм обителі, ігумен же велів співати акафіст Божій Матері. З першими словами “Взбранній Воєводі” над храмом раптово з’явилася Сама Пречиста Богородиця, “омофор світлосяйний розпускаючи”, з небесними ангелами, що тримають оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, кланяючись Їй і молячись за захист обителі. Татари прийнявши небесне воїнство за примару, у сум’ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися назад і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив ворога. У панічній втечі, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли християнську віру і залишилися в обителі назавжди.
У 1721 році Почаїв був зайнятий уніатами. Однак і в цей важкий для Лаври час монастирський літопис зафіксував 539 чудотворення від прославленої православної святині. Під час панування уніатів, в другій половині ХVIII століття, наприклад, граф-уніат Микола Потоцький став благодійником Почаївської Лаври за наступної чудесному обставині. Звинувативши свого кучера в тому, що оскаженілі коні перевернули коляску, граф дістав пістолет, щоб убити його. Кучер, звернувшись до Почаївської гори, підняв руки вгору і вигукнув: “Матір Божа, явлена в іконі Почаївській, врятуй мене!” Потоцький кілька разів намагався вистрілити з пістолета, що ніколи йому не зраджував, але зброя робила осічку. Кучер залишився живий. Потоцький негайно відправився до чудотворної ікони і вирішив себе і все своє майно присвятити на улаштування обителі. На його кошти збудовані Успенський собор і братський корпус.
Повернення Почаєва в лоно Православ’я в 1832 році було ознаменоване чудесним зціленням сліпої дівчинки Анни Акімчукової, що прийшла на поклоніння святиням з сімдесятирічної бабусею за 200 верст з Кам’янець-Подільського. В пам’ять цих подій архієпископ Волинський священноархімандрит Лаври Інокентій (1832-1840) встановив щотижневе, по суботах, читання соборного акафісту перед чудотворною іконою. Під час керування Лаврою священноархімандритом Агафангелом, архієпископом Волинським (1866-1876) був влаштований особливий боковий вівтар на хорах Свято-Троїцької церкви в пам’ять перемоги над татарами, освячений 23 липня 1875.
За матеріалами: Рівненська Єпархія.