Святий апостол і євангеліст Іоан Богослов
Святий апостол і євангеліст Іоан Богослов посідає особливе місце в ряду обраних учнів Христа Спасителя. Нерідко в іконографії апостол Іоан зображується лагідним, величним і духоносним старцем, з рисами дівочої ніжності, з печаткою повного спокою на чолі та глибоким поглядом споглядальника невимовних одкровень. Інша головна особливість духовного вигляду апостола відкривається через його вчення про любов, за яке йому по особливому засвоєно найменування Апостола любові. Дійсно, любов’ю пронизані всі його писання, основна думка яких зводиться до поняття, що Бог у Своєму єстві є Любов (1 Ін. 4, 8). В них він зупиняється переважно на проявах невимовної любові Бога до світу і людини, на любові свого Божественного Вчителя. Він постійно умовляє учнів до взаємної любові.
Служіння Любові – весь життєвий шлях апостола Іоана Богослова.
Йому були властиві спокій і глибина споглядання в поєднанні з гарячою вірністю, ніжна і безмежна любов з палкістю і навіть деякою різкістю. З коротких вказівок Євангелістів видно, що він був надзвичайно палкої натури, сердечні пориви його іноді доходили до такої бурхливої ревності, що Ісус Христос змушений був стримувати їх, як незгодні з духом нового вчення (Мк. 9, 38 – 40; Лк. 9; 49 – 50: Лк. 9, 54 – 56) і назвав апостола Іоана та його рідного брата Якова “синами грому” (Воанергес). У той же час він виявляє рідкісну скромність і, незважаючи на своє особливе положення серед апостолів як учня, якого любив Ісус, він не виділявся з низки інших учнів Спасителя. Відмінними рисами його характеру були спостережливість і сприйнятливість до подій, пройняті тонким почуттям послуху волі Божій. Отримані ззовні враження рідко виявлялися в його слові чи дії, але сильно і глибоко проникали у внутрішнє життя святого Апостола. Завжди чуйний до інших, він вболівав серцем за тих, хто гине. Апостол Іоан з побожним трепетом слухав богонатхненне вчення свого Вчителя, сповненого благодаті та правди, у чистій і піднесеній любові споглядаючи Славу Сина Божого. Жодна риса із земного життя Христа Спасителя не вислизнула від проникливого погляду апостола Іоана, жодна подія не пройшла, не залишивши глибокого сліду в його пам’яті, тому в ньому зосередилися вся повнота і цілісність людської особистості. Таку же цілісність мали і думки апостола Іоана Богослова. Для нього не існувало роздвоєності. На його переконання, де немає повної відданості, там немає нічого. Обравши шлях служіння Христу, він до кінця життя здійснював його з повнотою та неподільної послідовністю. Апостол Іоан говорить про цілковиту відданість Христу, про повноту життя в Ньому, тому і гріх розглядається ним не як слабкість і пошкодженість людської природи, а як зло, як негативне начало, цілком протилежне добру (Ін. 8, 34; 1 Ін. 3, 4; 1 Ін. 3, 8 – 9). На його думку, можна належати або Христові або дияволові, середнього, невизначеного стану бути не може (1 Ін. 2, 22; 1 Ін. 14, 3). Тому він служив Господу з безроздільною любов’ю і самовідданістю, відкидаючи все, що належить споконвічному ворогу людини, ворогові істини і родоначальнику брехні (1 Ін. 2, 21 – 22). Чим сильніше він любить Христа, тим сильніше ненавидить антихриста; чим більше він любить істину, тим більше ненавидить неправду, – світло виключає пітьму (Ін. 8, 12; Ін. 12, 35 – 36). Цим проявом внутрішнього вогню любові він свідчив з особливою силою духу про Божество Ісуса Христа (Ін. 1, 1 – 18; 1 Ін. 5, 1 – 12).
Апостолу Іоану було визначено висловити останнє слово Божественного Одкровення, що вводить в найпотаємніші таємниці внутрішньої Божественної життя, відомі тільки вічному Слову Божому, Єдинородному Сину.
Істина відображена в його розумі і слові, бо він відчуває і серцем осягає її. Він споглядає вічну Істину і як бачить, так і передає своїм улюбленим чадам. Апостол Іоан просто стверджує або заперечує і завжди говорить з абсолютною точністю (1 Ін. 1, 1). Він чує голос Господа, що відкриває йому те, що Сам Він чує від Отця.
Богослів’я апостола Іоана знищує межу між сьогоденням і майбутнім. Спостерігаючи справжнє, тимчасове, він не зупиняється на ньому, а переносить свій погляд до вічного в минулому і до вічного в майбутньому. І тому він, закликаючи до святості життя, урочисто проголошує, що “кожен, хто родився від Бога не згрішить” (1 Ін. 5, 18; 1 Ін. 3,9). У спілкуванні з Богом істинний християнин причетний до життя Божественного, тому майбутнє людства відбувається вже на землі. У викладі і розкритті вчення про Домобудівництво спасіння Апостол Іоан Богослов переходить в область вічно справжнього, в якому Небо зійшло на землю і оновлена земля висвітлюється Світлом Небесної Слави.
Так галилейський рибалка, син Зеведея, став Богословом, який сповістив через Одкровення таємницю світобуття і долі людства.
Святкування 8/21 травня Святому апостолу Іоану Богослову встановлено Церквою на згадку про щорічне сходження в цей, день на місці його поховання найтоншого рожевого праху, який збирали віруючі для зцілень від різних хвороб.
Преподобний Арсеній Великий
Преподобний Арсеній Великий народився в 354 році в Римі, в благочестивій християнській сім’ї, що дала йому хороше виховання і освіту. Вивчивши світські науки і володіючи досконало латинською і грецькою мовами, преподобний Арсеній придбав глибокі знання, сполучені з благочестивим і добродійним життям. Глибока віра спонукала хлопця залишити заняття науками і віддати перевагу служінню Богу. Коли він вступив в число кліриків однієї з римських церков, то був возведений в сан диякона.
Імператор Феодосій (379 – 395), що правив східною половиною Римської Імперії, почув про його освіченість і благочестя і доручив Арсенію виховання своїх синів Аркадія і Гонорія. Проти волі, підкоряючись лише велінням римського папи Дімаса, преподобний Арсеній був змушений розлучитися зі служінням святому вівтарю, в той час йому було 29 років.
Прибувши в Константинополь, Арсеній був з великою честю зустрінутий імператором Феодосієм, який дав йому наказ виховати царевичів не тільки мудрими, але й благочестивими, охороняючи їх від захоплень юності. “Хоча вони і царські сини, – сказав Феодосій, – але повинні тобі у всьому коритися, як батьку своєму і вчителю”.
З ретельністю зайнявся преподобний освітою юнаків, однак висока пошана, якою він був оточений, обтяжувала його дух, який прагнув до служіння Богу в безмовності чернечого життя. У гарячих молитвах просив Господа преподобний вказати йому шлях спасіння. Господь почув його прохання і одного разу він почув Голос, що говорив йому: “Арсеній, уникай людей і спасешся”. Тоді, знявши з себе розкішний одяг і надівши подорожній, він таємно пішов з палацу, сів на корабель і відплив до Александрії, звідки негайно поспішив у Скитську пустелю. Прийшовши до церкви, він просив пресвітерів прийняти його в число ченців, називаючи себе убогим мандрівником, проте зовнішність показувала у ньому не простого, а знатного чоловіка. Братія відвели його до прославленого святим життям преподобного авви Іоанна Колова (пам’ять 9 листопада). Той, бажаючи випробувати смирення прийшов, під час трапези не посадив Арсенія серед ченців, але кинув йому сухар, сказавши: “Якщо хочеш, їж”. З великим смиренням преподобний Арсеній упав на коліна, підповз до сухаря і з’їв, відійшовши в кут. Бачачи це, старець Іоанн сказав: “Він буде великим подвижником!” З любов’ю прийнявши Арсенія, він здійснив постриг в чернецтво початківця подвижника.
З ретельністю почав преподобний Арсеній проходити послух і незабаром перевершив у подвижництві багатьох отців пустельників.
Одного разу на молитві преподобний знову почув Голос: “Арсеній, уникай людей і перебувай у безмовності – це корінь безгрішний”. – З тих пір преподобний Арсеній оселився поза Скитом, у відокремленій келії, прийнявши подвиг безмовності, рідко виходив з затвору, приходячи до церкви лише у святкові та недільні дні, ні з ким не розмовляв, дотримуючись повного мовчання. На запитання одного ченця – чому він так ховається від людей, подвижник відповідав: “Бог бачить, що я люблю всіх, але не можу бути одночасно з Богом і людьми. Сили Небесні всі мають одну волю і одностайно славлять Бога, на землі ж кожна людина має свою волю і думки людей різні. Не можу, залишивши Бога, жити з людьми “.
Перебуваючи в безперестанній молитві, преподобний, однак, не відмовляв ченцям, які приходили до нього за порадою та настановами, даючи короткі, але мудрі відповіді на їхні запитання. Одного разу прийшов до великого старця інок зі Скиту і побачив його через віконце як преподобний стояв на молитві, оточений полум’ям. Рукоділлям преподобного Арсенія було плетіння кошиків, для цього листя фінікових пальм, з яких плелися кошики, він розмочував у воді. Цілий рік преподобний Арсеній не міняв в посудині воду, від якої виходив гнильний запах. На питання – чому він так чинить, преподобний відповідав, що цим смиряє себе, так як, живучи в миру, він був оточений запашними запахами, а тепер терпить сморід, щоб не відчувати після смерті смрадності пекла.
Слава про великого подвижника поширилася далеко, багато хто бажав його бачити і тим порушували безмовність подвижника, внаслідок чого преподобний змушений був переходити з місця на місце. Однак, ті, які жадали отримати повчання і благословення знаходили його.
Преподобний Арсеній вчив: багато хто беруть на себе великі подвиги приписи постів та бдіння, але мало хто дотримується душу свою від ненависті, гніву, злопам’ятности, засудження і гордості, такі, подібні до гробів побілених, наповнених всередині смердючими кістками. Один чернець запитав преподобного, що йому робити, коли він, читаючи псалми, не розуміє їх значення. Старець відповів, що слід продовжувати читання псалмів, так як злі сили біжать від нас, не терплячи сили Слова Божественних писань. Ченцям доводилося чути, як преподобний часто примушував себе самого до подвигів словами: “Працюй, Арсеній, не лінуйся, ти прийшов не на спокій, але на працю”. Також преподобний говорив: “Багато разів каявся я за свої слова, а про мовчання – ніколи”.
Великий подвижник і безмовник здобував дар благодатних сліз, якими постійно були наповнені його очі. В чернечих подвигах він провів 55 років, заслуживши від сучасників назву Великого, і упокоївся у віці 95-ти років в 449 або 450 році.
Преподобний Арсеній Працелюбний Києво-Печерський
Преподобний Арсеній належить до великого сонму преподобних отців Києво-Печерських. Відомо, що жив він у XIV ст., відбував чернечий подвиг у Печерському монастирі. Ніхто ніколи не бачив, щоб він був без роботи, працював удень і вночі, тому його прозвали «Працелюбний». Він завжди що-небудь робив: або молився, або працював, виконуючи різні доручення. Їжу приймав один раз на добу, після заходу сонця. За ці подвиги отримав від Господа дар чудотворця. Упокоївся в монастирі. Його нетлінні мощі знаходяться в Дальніх печерах. В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, Арсенію, бо за богоугодні тимчасові діяння ти вічності від Христа сподобився». Пам’ять преподобного Арсенія вшановується 21 травня (8 травня за ст. ст.).
Преподобний Пимен, посник Києво-Печерський
Преподобний Пимен, один із подвижників славнозвісної Києво-Печерської лаври. Знаємо, що жив преподобний у XIV ст., відбував подвиг у Печерському монастирі при ігуменах Никоні та Іоанні. Він мав таку благодать, що їв один раз на тиждень і то дуже мало, безперестанно виконував різні чернечі доручення, ніколи не хворів від посту і роботи. Удень Пимен молов на жорнах зерно на борошно, носив дрова для братії, а вночі молився. За такі труди отримав вічне блаженство. Упокоївся в монастирі. Його нетлінні мощі знаходяться в Дальніх печерах. В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, Пимене, бо як тисниця з ниви Христової у житницю небесну ти забраний». Пам’ять преподобного Пимена вшановується 21 травня (8 травня за ст. ст.).
У Києво-Печерському патерику розповідається про Пимена, який жив в XII ст. Дата пам’яті 7 серпня. В календарі за 7 серпня написано: «Преподобного Пимена, постника Печерського, у Дальніх печерах ХІІІ-ХІV ст.».
Очевидно, у «Патерику» розповідається про Пимена, який жив в XII ст. і пам’ять його вшановується 8 травня.
підготував протоієрей Миколай Капітула,
магістр богослів’я, викладач РДС,
клірик Покровського собору, м. Рівне