Блаженні чисті серцем,
бо вони Бога побачать.
(Мф. 5:8)
У грудні православні християни святкують багато свят, присвячених відомим святим Православної Церкви. Однією із таких дат є 17 грудня за новим стилем, день вшанування пам’яті святої великомучениці Варвари.
Свята Варвара народилася наприкінці ІІІ століття в родині військового у місті Іліополі Фінікійському. Незабаром після народження дівчинки відійшла у вічність мати. Тому доньку почав виховувати батько Діоскор з служницями свого маєтку. Материнську ласку святій намагалися подарувати вірні служниці, а батько більше переймався державними справами. Господь обрадував юну Варвару неземною красою: з нею не могли зрівнятися інші дівчата цього краю. Батько, хвилюючись, за добре ім’я доньки вирішив їй збудувати окремий палац ховаючи її від навколишнього світу.
Одинокість у палатах змусила дівчину задуматися про Творця, що створив таку земну красу. На запитання діви Варвари служниці давали відповіді із язичницького уявлення про походження світу. Проте ці відповіді не задовольняли гострого розуму святої, а навпаки, спонукали до нових пошуків. Очевидно, що свята здобула певну освіту і тому прагнула підійти до питання створення світу глибше. Проходив час, але питання, що турбували душу великомучениці залишалися невирішеними. Шукаючи відповідь свята Варвара переконувалася в існуванні Єдиного Бога, Котрий є Безначальним, всюди Сущим і Вічним.
Прийшов час для заміжжя Варвари. Тому батько почав шукати достойного за вродою та своїм походженням жениха. Але свята відмовилася виходити заміж, вважаючи, що не прийшла мить для цього. Батькові належало вирушити по державних справах. Вирушаючи у дорогу, Діоскор залишив на Варвару свій маєток, дозволивши їй вільно виходити зі своїх покоїв. Відтоді у святої з’явилася можливість мати контакти зі світом, а це означало, що можна знайти освічених людей для спілкування. На вулиці свята познайомилася з дівчатами, котрі були християнками. Спілкуючись із новими своїми подругами Варвара розповіла про душевний неспокій. Християнки розповіли про свою віру в Христа. Проповідь про Сина Божого справила на святу велике враження і одночасно дала глибшу відповідь на її власні пошуки. Через деякий час свята вирішила прийняти таїнство святого хрещення і також пообіцяла присвятити себе на служіння Богу перебуваючи у дівоцтві.
Одного разу свята прогулювалася й помітила працівників, котрі за наказом батька Діоскора зводили лазню. У цій лазні вони збудували два вікна на честь сонця і місяця, але свята попрохала робітників вирубати третє вікно у лазні, мовляв так буде світліше, а насправді вона хотіла передати символічне значення Святої Тройці. Робітники погодилися виконати бажання господині дому. Підійшовши до лазні свята на стіні перстом начертала знак хреста, окрім того, на камені відбився слід святої і з нього почала текти вода. Коли повернувся Діоскор до свого дому, то помітив, що робітники збудували лазню інакше як він бажав. Але вони пояснили, що так захотіла його донька Варвара. Діоскор звелів покликати доньку для пояснень. Прийшовши до батька, свята Варвара розповіла про свої релігійні переконання: «Вислухай уважно, батьку мій, і зрозумій, що я кажу: Отець, Син і Святий Дух, Три Особи Єдиного в Тройці Бога, Який живе у неприступному світлі, просвічують і оживлять усе творіння. Для того я повеліла зробити у лазні три вікна, щоб одне із них стало образом Отця, друге – Сина, третє – Духа Святого, так щоб і самі стіни прославляли ім’я Святої Тройці». Відтоді Діоскор зненавидів свою улюблену доньку перетворився він з батька на жорстокого мучителя. Діоскор витяг меча і хотів зарубати доньку Варвару, але вона почала тікати і втекла на гору, яка заховала її від батьківського гніву. Діоскор обійшов гору, за підказкою пастухів знайшов святу, схопив за волосся і потяг до дому, закрив її в темниці. Довго вмовляв Діоскор святу відректися від християнства, але успіху не досягнув. Тоді Діоскор вирішив її віддати на суд місцевому правителю-ігемону Мартіану. Спочатку правитель також вмовляв святу одуматися і повернутися до язичництва. На знак повернення повелів принести жертви богам. А в разі відмови на неї чекатимуть тортури. Свята Варвара сказала правителю: «Я завжди приношу жертву хвали Богу моєму і хочу сама бути жертвою Йому, бо Він Єдиний є істинний Бог, Творець неба і землі і всього, що на них». Звісно, що така відповідь розгнівила владу, тому ігемон спочатку повелів роздягти святу, щоб на її тіло споглядали чоловіки, а потім звелів її нещадно бити воловими жилами, що аж земля почервоніла від крові. Ледь живу, змучену тілом святу кинули до в’язниці. Опівночі під час молитви святій Варварі явився сам Господь Ісус Христос, Який зцілив її понівечене тіло. Вона уже немала ніякого людського страху. Катування і навіть смерть для святої стали благом, що з’єднує з Христом. Наступного дня правитель здивувався, бачачи цілком здоровою святу. Він подумав, що Варвару зцілили язичницькі боги, проте великомучениця розповіла про явлення Христа. Ці слова розлютили правителя: він наказав повісити її на дереві, стругати дівоче тіло залізними кігтями, обпалювати свічками ребра також молотом по голові бити. При таких катуваннях Варвара не могла б залишитися живою, але Христос зберігав її для подальшого сповідання віри.
Серед народу, що спостерігав за муками святої великомучениці Варвари була одна благочестива жінка Юліанія. Вона не змогла стриматися від побаченого жаху й почала хулити язичницьких богів. Виступ мужньої жони Юліанії змусив владу заарештувати порушницю порядку. Тепер Юліанія буде страждати подібно до Варвари. Святу Юліанію повісили на дереві і почали стругати її тіло. Після цих катувань мученицю Юліанію запроторили до в’язниці, а святу Варвару повели голою по місті. Господь не допустив нечестивцям споглядати на отроковицю Варвару пославши їй, ангела, щоб покрити наготу. Після цих страждань правитель засудив мучениць до страти. Діоскор, батько Варвари, своїм мечем відсік голову своїй доньці, а Юліанію зарубав інший воїн. Господь одразу покарав Діоскора і правителя Мартіана: вони були вбиті громом.
Святі мучениці постраждали в 306 році, в останній і найсильніший період гоніння на християн. Тіла святих Варвари і Юліанії поховав один благочестивий чоловік, на ім’я Галентіан. Згодом на могилі він з іншими християнами спорудив церкву. Відразу на могилі святих мучениць почали відбуватися чудеса.
Для України, особливо для Києва, свята великомучениця Варвара стала захисницею від багатьох бід. За Промислом Божим її чесні мощі в ХІ столітті були привезені до нашої столиці і покладені у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі. До Золотоверхої обителі кожного року приходило декілька сотень тисяч прочан, багато хто з них приносив в знак подяки за зцілення різні дари. Сьогодні її святі мощі спочивають у Володимирському Патріаршому кафедральному Соборі. Кожного вівторка духовенством читається акафіст святій Варварі перед її святими мощами.
Ігумен Михайлівського монастиря Феодосій Софонович († 1677 р.) написав «Повість про преславні чудеса святої великомучениці Варвари». Чудеса від святої відбуваються до сьогодення.
Для нас житія мучеників є найпершим і найяскравішим прикладом правдивої віри. Хто хоче досягнути спасіння нехай постійно порівнює своє життя з їхніми подвигами твердості віри. Звісно, сьогодні ми в Україні не страждаємо фізично за Христову віру, але ми кожного дня робимо вибір між служінням Богу і пристрастями плоті. Отже, день світлої пам’яті великомучениці ми повинні принести Богу своє покаяння за гріхи, а святу щиро попрохати молитовної допомоги нам в покаянні. Через покаяння ми стаємо друзями святих, ми духовно перемінюємося, у нас виникає сила для прощення провин ближнім своїм. За таких умов стаємо виконавцями слів апостола і євангеліста Іоана Богослова: «Улюблені! Будемо любити один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народжений від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не пізнав Бога, тому що Бог є Любов» (1 Ін. 4:7-8).
Ієромонах Михаїл (Карнаух)