сьогодні
06
грудня 2019
15 вересня – день пам’яті преподобних Антонія та Феодосія Києво-Печерських, основоположників чернечого життя на Руси-України.
14 вересня 2019
Dubnosobor
Преподобний Антоній Печерський народився приблизно 983 р. Життя Святих Преподобних Антонія і Феодосія Печерськихв містечку Любеч на Чернігівщині в міщансько-селянській родині, яка відзначалася великою побожністю. У Святому Хрещенні був названий Антипою. У молодому віці, почувши про чернече життя, Антипа викопав печеру неподалік від Любеча. Від розповідей місцевого священика — грека почув про подвижницьке життя на Афоні.Згодом він вирушає на святу гору Афон, де приймає чернецтво з ім’ям Антоній від старця Феоктиста, який був настоятелем Есфигменової обителі. Бачачи великий потяг юного ченця до усамітнення, йому було визначено місце у тісній печері на скелі над самим Єгейським морем. Старець навчав Антонія долати небезпеки чернечого життя.

Через певний час, за Божим Промислом, Антоній отримав благословення повернутись на Русь. Преподобний Антоній прибув до Києва, але існуючі в місті невеликі приватні монастирі його не влаштовували, оскільки на Афоні він звик до іншого чернечого життя. Він оселився за містом, недалеко від села Берестова, в печері, у якій перед тим подвизався священик цього села — Іларіон, вибраний в 1051 р. Київським Митрополитом.

У цій печері Преподобний Антоній за афонським прикладом проводив час у молитві, пості й праці. Слава про нього швидко розійшлась між людьми й незабаром біля нього зібралися ченці, що й стало початком заснування знаменитого Києво-Печерського монастиря.

У 1015 році помер Великий князь Київський Володимир, і владу захопив його третій син Святополк, названий за свої справи Окаянним. Він почав безжалісно нищити своїх братів. Мученицькі кончини прийняли благовірні князі Борис і Гліб. Іншого брата Святослава рука вбивці дістала аж на угорській землі.

Бачачи таке страхітливе кровопролиття, Преподобний Антоній змушений був знову відправитися на Афон й перебував там до часу, коли на Київський Престіл став Новгородський князь Ярослав Мудрий. У битві під Любечем він переміг Святополка, змусивши його втекти в Польщу до свого тестя — короля Болеслава.

Повернувшись знову до Києва, Антоній оселився в печері, що була далеко від очей людських, проте люди почали знову приходити до нього, питаючи поради та просячи благословення на різні справи.
Невдовзі почали приходити побожні юнаки та просили дозволу жити разом. Преподобний Антоній не відмовляв їм, але попереджав про труднощі чернечого життя. Серед перших, хто прийшов були: Никон, за ним Феодосій, а згодом Варлаам, Єфрем та інші.

За князювання сина Ярослава Мудрого Ізяслава, що став Київським Князем у 1054 р., Преподобний Антоній був уже відомим в Україні. Коли число ченців збільшилося до 12 осіб, вони збільшили печери й влаштували в них церкву. Після того Преподобний, бажаючи подвизатись на самоті, поставив над братією першого ігумена цього монастиря Преподобного Варлаама, а сам подався до окремої печери на сусідньому горбі, яку викопав.

Ця печера разом із іншими, викопаними біля неї, одержала згодом назву Ближніх, або Антонієвих печер, а старі печери стали називатися Дальніми, або Феодосієвими.

Коли число ченців ще збільшилося, Святий благословив збудувати на горі над печерами церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці, щоб ченці, перебуваючи й надалі в печерах, могли в ній сходитися для молитов і богослужінь.

Преподобний Антоній упокоївся у своїй печері 7 травня 1073 року, проживши 90 літ.

Преподобний Феодосій, ігумен Печерський народився близько 30-х роках XI ст у Василеві (тепер місто Васильків), неподалік від Києва в родині княжого службовця.

Згодом його батьки переїхали до Курська, де пройшли молоді роки Феодосія. Він добре навчався в школі, відзначився великою релігійністю, захоплюючись розповідями про Христа та святих.

Усі дивувалися із премудрості й розуму юнака, а він уже тоді почав думати, як постригтися в ченці. Коли Феодосію виповнилося 13 років, він почав більше працювати на батьківському полі разом зі слугами та ще й в убогому одязі. Мати вважала його поведінку такою, що ганьбить і його самого, і весь «їхній рід, адже після смерті батька залишилася величезна спадщина.

Однак юний розум уже був спрямований на пошуки власного спасіння. Феодосій чув про святі місця, пов’язані зі страдницьким життям Ісуса Христа, мріяв їх відвідати та смиренно молився: «Господи, Ісусе Христе, почуй мою молитву й сподоби мене відвідати Святі місця Твої, щоб їм поклонитися».

Якось до Курська завітали прочани, що йшли до Єрусалиму, і Феодосій умовив їх взяти його із собою. Пізньої ночі розпочався його перший шлях до Святих місць, який, на жаль, був недовгим. За кілька днів мати з меншим сином наздогнала втікача, жорстоко його побила й повернула додому.

У 23 роки, Феодосій залишив Курськ і подався до Києва з твердим наміром стати ченцем. У Києві він довідався про Преподобного Антонія і прийшов до його печери. На слізні прохання Феодосія, Святий Антоній прийняв його до себе і за короткий час постриг у ченці. Коли після чотирьох років розшуків мати знайшла преподобного Феодосія, він переконав її стати черницею, що вона згодом зробила в монастирі Святого Миколая в Києві. Преподобний Феодосій був висвячений у ієродиякони, а потім у ієромонахи.

Згодом був обраний ігуменом Києво-Печерського монастиря на місце Преподобного Варлаама, який був запрошений князем Ізяславом стати ігуменом, заснованого ним монастиря Святого Димитрія (пізніше Михайлівського Золотоверхого монастиря).

Сташи ігуменом, преподобний Феодосій не тільки не зменшив своїх подвигів, а ще й збільшив їх, виконуючи різну тяжку працю: рубав дрова, носив воду. Джерело сил знаходив у молитві. Особливо гаряче молився вночі, проливаючи сльози й виконуючи колінопреклоніння. Одночасно він мудро керував монастирем.

За час його ігуменства кількість насельників монастиря значно зростала й печера виявилася затісною. Неподалік від печери ігумен вибрав місце для спорудження келій монастиря, а коли вони були готові, то й переселився туди зі всією братією. Невдовзі спорудив і простору дерев’яну церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
Для впорядкування чернечого життя Преподобний Феодосій постановив запровадити для монастиря Студійський устав. Для цього він доручив ченцеві Печерського монастиря Преподобному Єфремові поїхати до Константинополя й переписати цей устав, що регулював чернече спільножитни життя.

Заслуговує на окрему увагу ставлення Преподобного до іновірців: він закликав милувати й допомагати будь-кому, хто потрапив у біду, хто нагий і голодний, незалежно від віри чи безвір’я.

Дбав Святий також і про в’язнів, які перебували у в’язниці в Києві, надсилаючи їм щотижня хліб. Сам же був дуже скромним і одягався бідно, що часто викликало непорозуміння. Одного разу княжий візник, який дістав наказ відвезти преподобного до монастиря, прийняв його за одного з убогих, наказав злізти з воза і сісти на коня, а сам сів на його місце. Лише біля монастиря, побачивши, що люди вітають ченця, довідався, що це був преподобний Феодосій.

Досить шанобливо ставився до ігумена Феодосія Великий Князь Київський Ізяслав Ярославич. Він часто приїздив у монастир і розмовляв із Преподобним та разом молився в монастирській церкві.

У 1073 р. Преподобний Феодосій заклав велику муровану церкву на честь Успіння Божої Матері. Після цього він захворів і відійшов до Бога 3 травня 1074 р.

Був похований у печері під старим монастирем, яка разом із прилеглими до неї печерами одержала назву Феодосієвих або Дальніх печер. У 1091 р. були відкриті нетлінні мощі Преподобного і перенесені до церкви, яку він заснував. Канонізація святого відбулася 1108 року.

За матеріалами: kolomija.com