сьогодні
21
серпня 2018
11 лютого Свята Православна Церква вшановує пам`ять Святителя Ігнатія Богоносця, та Святителя Лаврентія, затворника Києво-Печерського.
10 лютого 2018
Dubnosobor

Ігнатій-Богоносець-232x300Святий Ігнатій Богоносець, єпископ Антиохійський.

Про життя та діяльність святого Ігнатія збереглися відомості в «Церковній історії» Євсевія Кесарійського (Кн. 3, 36). Він засвідчує, що св. Ігнатій був другим після ап. Петра єпископом Антиохійським (за іншою версією — після єпископа Евода, святого апостола від 70-ти). Блаженний Ієроним у своїй «Хроніці» зараховує св. Ігнатія до слухачів і учнів св. Іоана Богослова. Можна припустити, що в молоді роки св. Ігнатій був знайомий зі свв. апостолами Петром і Павлом, які проповідували в Антиохії.

У більш пізніх пам’ятках, зокрема у св. Симеона Метафраста, св. Ігнатій іменується «Богоносцем». Щодо походження цієї назви існує кілька думок. По-перше, припускають, що св. Ігнатій був саме тим отроком, якого Господь наш Ісус Христос брав на руки, щоб поставити як приклад Своїм ученикам, які вели суперечку про першість. Однак проти цієї версії виступає свт. Іоан Золотоуст, який говорить, що св. Ігнатій не бачив Господа по плоті. По-друге, деякі святі отці стверджують, що іменування «Богоносець» св. Ігнатій отримав від того, що він був істинним і ревним носієм Бога в своєму серці до кінця своїх днів.

Святий Ігнатій ревно, не жаліючи сил, трудився на ниві Христовій. Йому належить встановлення в церковному богослужінні антифонного співу. В особливому видінні він удостоївся побачити небесне богослужіння і почути ангельський спів. За зразком ангельського світу він ввів на богослужіннях антифонний спів, в якому два хори чергуються і ніби перекликаються. Цей спів з Сирії швидко розповсюдився у древній Церкві.

Св. Ігнатій Богоносець помер мученицькою смертю в Римі за імператора Траяна, який наказав кинути його на розтерзання звірам. Вірні позбирали кості св. Ігнатія і поховали у Римі. Традиційно дату мученицької кончини позначають 107 p., але дослідники схиляються до більш пізньої (110-117 pp.). Згодом святі мощі відіслали до Антиохії, де їх поховали у храмі на дафнійському передмісті. У 450 році святі мощі перенесли до нової церкви, збудованої на місці зруйнованої язичницької богині Фортуни. Мощі св. Ігнатія прославилися численними чудесами. У середині VII ст. їх перенесли до Рима в церкву св. Климента.

Під час подорожі засудженого язичницькою владою св. Ігнатія до Риму для боротьби зі звірами робились тривалі зупинки. В цей час св. Ігнатій мав можливість спілкуватися з посланцями від християн різних малоазійських міст. До цього періоду і належить написання св. Ігнатієм семи послань, які збереглись до нашого часу: до римлян, ефесян, магнезійців, тралійців (зі Смирни) і до філадельфійців, смирнян та Полікарпа Смирнського (із Троади). Саме завдяки Полікарпу була складена збірка цих послань святого мученика. Св. Ігнатію приписують і кілька інших послань, в тому числі послання до св. Іоана Богослова і Пресвятої Діви Марії.

Всі сім послань єднає те, що вони мають своїх адресатів, усі закінчуються звичайними привітаннями. їхній зміст в загальному схожий, оскільки послання св. Ігнатія були написані при однакових обставинах. Написані в порівняно короткий проміжок часу, послання св. Ігнатія вражають своєю ввічливістю і чистотою релігійного почуття. Крім цього, вони є й цінними джерелами, що відображають ту історичну ситуацію, в якій знаходилась Церква в кінці І — на початку II століть.

Як видно із послання до Римлян, св. Ігнатій писав свої послання в стані незвичайного піднесення. Він палав духом в очікуванні мученицького вінця і безкінечно радий був наслідувати «страждання Бога свого» в надії на воскресіння. При такому душевному настрої йому особливо було боляче чути про розповсюджене лжевчення, яке заперечувало плоть і страждання Ісуса Христа, воскресіння мертвих і Євхаристію — цю необхідну умову вічного життя. Тут він бачив небезпеку для Церкви. Це ще більше звеличило піднесення його духу. Звідси і стиль його виділяється незвичайною енергією і внутрішньою напругою глибоких релігійних почуттів.

Початковим пунктом є звичайна похвала Церкві і її єпископу. Після цих похвал св. Ігнатій з покірністю заявляє, що пише він не з претензії на авторитетне вчительство і не для того, щоб сповіщати піднесене вчення, а з любові і ради застереження віруючих. Далі йдуть застереження св. Ігнатія. Судячи з послань, боротьба з єретиками велась немовби на два фронти: проти єресі юдео-християнства і проти єресі докетів. На першу св. Ігнатій ясно вказує в Посланні до Філадельфійців, де говорить: «Але якщо хто буде проповідувати вам юдейство, не слухайте його. Бо краще від людини, що має обрізання, чути християнство, ніж від необрізаного — юдейство» (Філад. 6). Ця фраза передбачає, що юдео-християнська єресь в часи св. Ігнатія охопила і деяких християн, навернених із язичників. Про небезпеку докетичної єресі автор попереджає переважно в Посланні до Тралійців. Вражає, що обидві єресі виступали в християнському обличчі, претендуючи на те, що вони є «єдино правдивим християнством». З цього приводу св. Ігнатій зауважує: «До отрути свого вчення єретики домішують Ісуса Христа, чим здобувають до себе довіру, але вони подають смертоносну отруту в підсолодженому вині» (Трал. 6). Виявляючи це зовнішнє обличчя, за яким ховається свідоме відокремлення від живого Тіла Христового і відмова від участі в літургічному житті Церкви, св. Ігнатій говорить: «Вони віддаляються від Євхаристії і молитви, тому що не признають, що Євхаристія є плоть Спасителя нашого Ісуса Христа, яка постраждала за наші гріхи, але яку Отець воскресив зі Своєї благості» (Смирн. 7). Послання до Ефесян — найбільше із послань св. Ігнатія — містить низку думок, крім вище згаданих. Тут вирішується питання про ставлення до язичницького світу, причому рекомендується молитися за язичників, бути мудрими і не зневажати їх у зв’язку з близькою кончиною світу, покладаючи всю надію і своє життя на Господа. Далі автор запрошує християн частіше збиратися на богослужіння. У «Посланні» до св. Полікарпа Смирнського подаються короткі настанови щодо обов’язків і пастирської діяльності єпископа: рекомендується молитва, покора і терпіння, а також пропонуються поради щодо вдів і рабів і настанови про шлюб. В кінці коротко зображуються обов’язки християнської пастви. Особливо відмінне «Послання» до римлян. Воно служить пам’яткою ентузіазму християнського мучеництва. Боячись, щоб римські християни не подали за нього апеляції, св. Ігнатій просить їх не перешкоджати його мучеництву, якого так давно він бажає, а, навпаки, молитися про дарування йому сил для звершення цього подвигу. «Благаю вас, — пише св. Ігнатій, — не виявляйте до мене несвоєчасної любові. Залиште мене бути їжею звірам і за допомогою їх досягнути Бога… О, якби не лишитися мені приготованих для мене звірів! Молюся, щоб вони з жадібністю накинулися на мене…. Краще мені померти за Ісуса Христа, ніж царювати над усію землею… Хочу бути Божим. Моя любов розіп’ялася, і немає в мені вогню, люблячого речовину, але вода жива, яка говорить в мені, взиває до мене зсередини: «Йди до Отця»» (4-7 гл.).

Старий Завіт у посланнях св. Ігнатія, на противагу погляду св. Климента Римського, рішуче відступає на задній план. На слова ортодоксальних юдеїв: «Якщо не знайду в древніх писаннях, то не повірю написаному в Євангелії», у нього була відповідь: «Але для мене древніше — Ісус Христос, незмінно древніше — Його хрест, Його смерть і воскресіння і Його віра» (Філад. 8, 9). Христологія св. Ігнатія заслуговує на повагу і цінна тим, що вона ясно говорить про дві природи Ісуса Христа і Його єдність як Бога і людини. Розвинуте у св. Ігнатія і вчення про домобудівництво нашого спасіння (сотеріологія). За словами св. Ігнатія, мета спасіння — воскресіння і життя вічне. Засіб до цього — Євхаристія, яка є основою страждання Христа. Тому він так рішуче виступає проти докетів, які заперечували страждання, Євхаристію, майбутнє воскресіння, тоді як для самого св. Ігнатія надія на воскресіння складала все, і якщо немає цієї надії, то немає сенсу ні його мучеництво, ні страждання святих апостолів. Він перший ясно вчить про єпископат як гарант церковного єдинства; він перший чітко розрізняє три ступені ієрархії — єпископську, пресвітерську і дияконську — і ніколи не змішує їх, як інші автори; нарешті, варто зауважити, що св. Ігнатій був першим християнським письменником, який вжив вислів «кафолична Церква»: «Тільки та Євхаристія повинна вважатися істинною, яка звершується єпископом або тим, кому він сам доручить це. Де буде єпископ, там повинен бути і народ, так само як де Ісус Христос, там і кафолична Церква» (Смирн. 8).

В цілому, богослів’я св. Ігнатія мало велике значення для подальшого розвитку християнського віровчення у церковних письменників.

За матеріалами: Наша Парафія.

Svlavr-206x300З життям Преподобного Лаврентія, затворника Києво-Печерського, єпископа Туровського, можна ознайомитись перейшовши за посиланням: Бібліотека. Варто зауважити, що частичка нетлінних мощей цього святого знаходиться у Свято-Іллінському соборі під престолом.