Святий мученик Платон
Святий мученик Платон, брат святого мученика Антиоха лікаря, народився в місті Анкирі в Галатії в благочестивій сім’ї. Ще юнаком він залишив дім і ходив по містам, натхненно проповідуючи Слово Боже язичникам, дивуючи слухачів переконливістю і красою своїх промов, глибоким знанням елліністичної ученості. За свою проповідь він був схоплений і приведений в храм Зевса на суд правителя Агрипина. Суддя спочатку намагався лестощами схилити святого до відречення від Христа. Він запевняв юнака, що той міг би зрівнятися розумом з великим філософом Платоном, якби поклонявся язичницьким богам. На це святий Платон відповів, що мудрість філософа хоч і велика, але минаюча , вічна ж і безмежна мудрість міститься у Євангельському вченні. Тоді суддя обіцяв в нагороду за відречення віддати йому за дружину красуню дочку, а у разі відмови погрожував муками і смертю. Святий Платон відповів, що обирає смерть тимчасову заради життя вічного. Терпіння правителя вичерпалось і він наказав нещадно бити мученика, а потім відправити до в’язниці.
Коли святого Платона вели до ув’язнення, він звернувся до народу, який зібрався біля храму, закликаючи всіх не відступати від християнської віри. Через сім днів мученика Платона знову привели на суд Агрипина в храм Зевса, де вже були приготовані знаряддя катувань: киплячі котли, розпечене залізо, гострі гаки, суддя запропонував мученику обирати: принести жертву богам, або випробувати на собі дію цих знарядь. Святий знову твердо відмовився поклонитися ідолам, і після катувань його кинули в темницю і тримали там без їжі і води 18 днів. Але бачачи, що і це не похитнуло мученика, йому запропонували в обмін на життя і свободу лише промовити «великий бог Аполлон». « Не бажаю согрішити і словом», відповідав мученик. За наказом Агрипина святому мученику Платону відрубали голову ( +302 або306 р.)
Мчч. Роман і Варул
Святий мученик Роман походив з Палестини і був дияконом Кесарійської церкви. Під час гоніння язичників на християн він жив у Антіохіі, проповідуючи вчення і стверджуючи віруючих, щоб вони перебували непохитно в сповіданні Христовому. Коли ж безбожний єпарх Аскліпіад хотів зруйнувати вщент тамтешній християнський храм, святий Роман спонукав християнський народ чинити опір, і не дати йому зруйнувати святий храм.
- Нам нині, – говорив він своїм одновірцям, – належить боротьба за вівтару Божу; Аскліпіад – ворог батьківщини і хоче відняти Бога у нас, і ми добре зробимо, якщо, захищаючи вівтарі Божі, впадемо, поранені, на порозі святого храму. Чим би не скінчилася боротьба, ми, християни, опинимося переможцями, якщо не дамо зруйнувати будинок Божий, то восторжествуем в Церкві, войовничій на землі; а якщо впадемо убитими при святому вівтарі, то заспіваймо переможну пісню в Церкві, торжествуючої на небесах.
Такими словами він змусив всіх стати на захист святого храму і з рішучістю опиратися до самої смерті і не дозволити єпарху увійти в храм і зруйнувати його.
У цей час наступло ідольське свято, і безліч язичників приходило в ідольське капище з дружинами і дітьми. Тоді святий Роман запалав божественною ревністю, вступив в натовпу нечестивого народу і гучно почав викривати його оману. Він зупинив навіть і самого єпарха Аскліпіада, коли той входив до ідольського храму, і сказав йому:
- Спокусившись ти, єпарх, ідеш до ідолів: ідоли – не боги, але Один є істинний Бог, Ісус Христос.
Єпарх одразу повелів схопити Романа і сильно бити по устах. Потім, сівши на судилище, довго примушував його відректися від Христа; коли ж побачив його непокірним, повелів мучити. Його повісили, стали бити різними знаряддями та душити залізними рогатками. Але святий Роман, мужньо переносячи ці муки, сповідував Єдиного Бога, Творця всіх, і докоряв єпархові в божевіллі за те, що він не хотів пізнати істини.
Коли святий страждав так і, зазнаючи муки, мужньо проповідував Христа, там стояло багато народу, як з невірних, так і з віруючих, що дивився на подвиг страждальця Христового. Недалеко стояв там і один християнський отрок, по імені Варул. Поглянувши на нього, мученик сказав мучителю:
- Цей малий отрок розумніший за тебе, найстарішого, хоча він ще й малий, – та знає Істинного Бога, а ти, в похилому віці, не знаєш Його “.
Тоді єпарх, покликавши до себе отрока, запитав його:
- Якого Бога шануєш ти?
- Поклоняюся Христу, – відповів юнак.
Єпарх запитав його:
- Що краще – одного Бога шанувати чи багатьох?
- Краще шанувати Єдиного Бога, Ісуса Христа, – відповідав юнак.
Єпарх знову запитав його:
- Чим Христос краще за всіх богів?
Отрок відповідав:
- Тим Христос краще, що Він – істинний Бог і створив усіх нас, ваші ж боги – біси і не створили нікого.
І багато іншого говорив юнак, як ніби він був премудрим богословом: Дух Святий, діючи в ньому, здійснював хвалу з уст його для посоромлення нечестивого єпарха і всіх ідолопоклонників.
Мучитель і всі колишні при ньому, дивуючись розуму хлопця, і мудрим словами його, відчули великий сором від того, що не могли спростувати слів його. Тому мучитель повелів безжально сікти Варула різками. Після цього, Варул почав знемагати і попросив пити. Але його мати, яка стояла там в народі і з радістю дивилася на страждання свого сина, побачивши його знемагаючим з наполегливою строгістю веліла йому мужньо переносити страждання до кінця. Коли ж мучитель наказав усікти отрока мечем, мати взяла його на свої руки і понесла на місце усічення. Обіймаючи й цілуючи, вона втішала його і зміцнювала, щоб він не боявся при вигляді меча над своєю головою:
- Не бійся, сину мій, – казала вона. – Не бійся, миле моє чадо! Не бійся смерті! Не помреш ти, але живий будеш навіки! Не лякайся! Ти негайно ж будеш перенесений в райські сади! Не бійся меча! Як тільки ти будеш усічений, негайно ж відійдеш до Христа і побачиш славу Його. Він прийме тебе з любов’ю, і ти будеш жити з Ним у радості невимовною, насолоджуючись блаженством з Його святими Ангелами.
Так втішаючи своє дитя, благочестива мати донесла його до місця страти. Після усікновення отрока, мати зібрала його кров в чисту посудину і, взявши тіло його, обливала його радісними сльозами, з любов’ю цілуючи його і радіючи, що син її пролив за Христа свою кров, від неї сприйняту. Після того, вона поховала тіло свого сина.
Після усікновеня святого Варула, знятий Роман був засуджений на спалення. Зв’язаний і обкладений навколо дровами, знятий Роман, коли слуги ще не запалили вогню і не підпалювали дров, чекаючи останнього слова від судді, з середини багаття голосно вигукнув, звертаючись до мучителів:
- Де ж вогонь? Чому не запалюєте його? Запаліть, щоб полум’я охопило мене всього навколо.
Коли вогонь був запалений і дрова з усіх сторін сильно розгорілися, раптово полив сильний дощ і погасив вогонь. Святий Роман залишився живий і ніскільки не зазнав шкоди від вогню. Після цього за сміливі промови святого мученика, (так як він засуджував нечестивих язичників, докоряючи їх безумство і проклинаючи їх богів, а Христа, Єдиного Бога, прославляв) мучитель повелів відрізати йому язика. Але він сам віддав мучителям язика на урізання. Та і після цього не змовк Сповідник Христовий, надприродним чином і без мови говорив ясно, як і колись, прославляючи Єдиного Бога. Потім вкинули його до в’язниці, в якій він пробув довгий час, з забитими в колоди ногами. Коли ж повідомлено було про нього імператору Максиміану, що і з відрізаним язиком він добре говорить, тоді імператор наказав задушити його. Увійшовши в темницю, воїни затягли петлю на шиї його і задушили.
Так святий мученик Роман закінчив подвиг свого страждання за Христа, в царстві, Якого він нині прославляється, славлячи Святу Трійцю на віки віків. Амінь.