26 листопада Православна Церква вшановує пам`ять великого святителя і вчителя церкви Іоана Золотоустого.
Святий Іоан Золотоустий народився 347 року в Антіохії (столиця Сирії) на Сінгонській вулиці, де, до речі, за переказами, певний час жив апостол Павло. В той час близько половини з 200 тисяч антіохійців вважали себе християнами. Батьки Золотоустого також сповідували християнство. Батько Іоана був відомим воєначальником, але помер, коли він був ще дитиною, тому виховувала майбутнього святого мати — Анфуса. Вона всю себе присвятила синові, а головне, розуміла важливість навчання. Оскільки у той час, за розпорядженням імператора Юліана, у християнських школах заборонялося викладання вищих наук, вона змушена була віддати Іоана на навчання до язичницьких вчителів. Коли Іоану виповнилося шістнадцять років його вчителем став знаменитий учитель красномовства, софіст Ліваній — «останній ідеолог муніципальної аристократії», як назвав його відомий дослідник Георгій Курбатов. Ліваній свого часу риторичну освіту здобув в Афінах, викладав у Константинополі, а його працями захоплювався навіть імператор.
Двадцятирічний святитель, закінчивши курс навчання, не одразу пішов по шляху служіння Богові — він зайнявся адвокатською практикою. На той час ця професія, для людини, що володіла словом і мала амбіції, давала змогу легко досягнути успіху. Серед отців Церкви, які пройшли такий же шлях були: святі Василий Великий і Амвросій Медіоланський.
Після кількох років адвокатської практики Іоан дійшов до тієї межі, коли твердо вирішив змінити світський одяг на чорне вбрання християнина. Сталося це під впливом його товариша дитинства — Василия, який був іноком. Пізніше, у своїй відомій книзі «Про священство» він так згадував свого приятеля, що зумів вплинути на його вибір: «Багато було у мене друзів, щирих і вірних, які знали та непорушно дотримувалися законів дружби, але з багатьох один перевищував всіх інших любов`ю до мене. Він завжди був спільним супутником моїм: ми вчилися одними наукам і мали одних і тих учителів; з однаковим бажанням і ревністю займалися красномовством і однакові мали бажання, що витікали з однакових занять».
Під впливом праведного життя свого друга Золотоустий відкрив і для себе церковний світ. Прийнявши хрещення у двадцять два роки (близько 270 року), Іоан назавжди зв`язав себе з Церквою та служінням Богові та людям. Він закрився в будинку матері та постійно молився. Бажаючи ще більше наблизити душу до Бога, Золотоустий провів близько шести років спершу пустельником, а потім живучи в печері, де упокорював тіло та безперестанно молився. Повернувшись до рідної Антіохії, єпископ Мелетій рукоположив Іоана у дияконський сан, а коли йому виповнилося 39 років святий Іонан був висвячений у пресвітери. Тоді ж святитель став відомий пастві, як церковний оратор, бо до того звертався до неї з роздумами на релігійні теми тільки письмово. На свою шалену популярність як проповідника він реагував стримано, кажучи: «Не потрібні мені ні оплески, ні хвилювання, ні вигуки. Одного бажаю: щоб слухаючи безмовно, виконували вимовлене. Це для мене оплески, це для мене похвала».
26 лютого 398 року святий Іоан Золотоуст був висвячений патріархом Олександрійським Феофілом у храмі Святої Софії Царгородської у сан архієпископа Константинопольського. Святий не бажав цього підвищення та не хотів розлучатися зі своєю батьківщиною. Знаючи це, сановники імператора Аркадія, який прагнув бачити на патріаршому престолі чудового оратора, виманили Іоана за місто під приводом відвідання святих місць, посадили в колісницю та проти волі привезли до столиці де Аркадій особисто, у багряній палаті імператорського палацу, повідомив свою волю.
У Константинополі правління на найвищому церковному престолі імперії Золотоустий почав із радикальних кроків, обумовлених його любов`ю до аскетичного способу життя. За свідченням історичних джерел, він наказав винести з багатих патріарших покоїв (їх розкіш пов`язувалася з загальним прагненням візантійців до блиску): килими, коштовні меблі, різні прикраси та продати їх. На отримані гроші побудував дві лікарні, а що залишилося роздав жебракам і знедоленим. Такі реформи тодішньою константинопольською верхівкою сприймалися неоднозначно, передусім вона бачила в нововведеннях загравання патріарха з біднотою. Крім того, архиєпископ Іоан постійно говорив заможній частині імперської столиці критичними, гострими проповідями, в яких засуджував їх пишний спосіб життя та закликав дбати про своїх знедолених братів у вірі. Він викривав за неправедний, з погляду християнства спосіб життя, навіть імператрицю Євдоксію, що мала сильний вплив на імператора. Дійшло до того, що частина єпископів Церкви, за підтримки імператриці, провела Собор в Дубі (передмісті Халкідона), на якому позбавила його сану патріарха. Народ тоді захистив улюбленого пастиря, прийшовши під мури імператорського палацу. Влада, боячись народного гніву, повернула святителя та скликала Собор у Константинополі на якому відмінила всі постанови Собору в Дубі. Мир запанував не надовго, вже через деякий час імператриця Євдоксія знову зібрала невдоволених єпископів на Собор, які вимагали від Імператора, щоб той своєю владою змістив патріарха. Зрештою, святого взяли під домашній арешт, який він напередодні Пасхи порушив, аби хрестити новонавернених. Це ще більше розгнівило владу та дало підстави 9 червня 404 року арештувати та вислати Іоана Золотоустого з міста. Спершу місцем його перебуванням влада визначила містечко Кукуз у Малій Вірменії. Здоров`я Іоана було підірване і під час конвоювання до чергового пункту заслання (Піфіунт) він помер. Це сталося 14 вересня (за старим стилем) 407 року. Сильний духом із словами на устах: «Слава Богові за все!» Святий Іоан Золотоустий був єпископом 9 років і майже 7 місяців, із яких 3 роки та 3 місяці провів у вигнанні. 437 року жителі Константинополя, разом з патріархом Проклом, зажадали повернути мощі архієпископа Іоана Золотоустого до столиці. Тоді імператором Візантії був уже син Євдоксії — Феодосій. Він підтримав ідею повернення тіла святого. Коли мощі святителя прибули до столиці імператор Феодосій зняв із себе всі відзнаки імператорської влади та підійшовши до священного тіла архієпископа покрив його своєю порфірою. Він звернувся до Іоана Золотоустого з молитвою, просячи простити його матір і батька. Під час зруйнування Константинополя латинянами, мощі Іоана Золотоустого були переправлені до Риму, де зберігаються й донині.
Свяий Іоан Золотоустий своїм життям і смертю залишив приклад, як треба жити з Богом, як можна досягнути святості, щоб вічно жити на небі й на землі.
У численних творіннях святителя і в його житті ми знаходимо відповіді на запитання “чому”, яке ми часто ставимо собі і яке ставлять нам. Чому так, а чому не інакше?
Характеризуючи його, як церковно-суспільного діяча, насамперед слід відзначити, що ведена ним діяльність завжди була надзвичайно соціальною. Святий Іоан не був лише внутрішньоцерковним філософом, замкненим на тонкощах догматики; погляди архієпископа стосувалися і суспільних речей. Він усе своє життя залишався місіонером, звертався до людей поза стінами храму.
Тут доречно зауважити, що коли ми говоримо про «ідеї» Золотоустого, то слід мати на увазі думку багатьох дослідників його життя про те, що він не був самостійним мислителем у царині християнської догматики, яка в той час ще продовжувала формуватися. Святитель тільки розвивав, поглиблював і популяризував розроблені концепції.
Можна з упевненістю говорити про значний вплив проповідництва Святого Іоана Золотоустого на розвиток європейської правової та політичної думки, особливо її гуманістичної складової. Саме в такому контексті можна шукати рецепцію його поглядів. Науковцям відомо, що у ставленні до земної влади Церква, за переконанням святителя, повинна мати дві функції: дбати за бідних і нещасних (ця тема набула особливого поширення в його працях в останній період життя) і закликати державну владу, керівну верхівку суспільства жити за заповідями Божими. Він безкомпромісно вказував імператору та керівникам Візантії на всі моменти, коли вони діяли всупереч вченню Христа та закликав добровільно уникати всіх матеріальних надмірностей, дбаючи про бідних і таких, які потребують допомоги.
Іоан Золотоустий, ставши ченцем, а пізніше й Константинопольським патріархом, завжди залишався за своєю суттю адвокатом, тобто захисником. Він був свідомий свого високого покликання захищати бідних перед багатими, а тих й інших у молитвах перед Богом.
Творіння святителя Іоана Золотоустого є в перекладі українською мовою. З благословення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета і під його загальною редакцією працю з перекладу здійснив кандидат богослів`я протоієрей Михайло Марусяк.
ієромонах Лазар (Харук)