В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Є святі, які начебто завжди поруч з нами, і їхнє життя надихає нас вірити в Христа і Його Святу волю. Свята рівноапостольна княгиня Ольга є однією із них. Непохитна воля, природний розум, цнотливий спосіб життя – ось її короткий портрет.
Вона довго не знала Христа, тому майже все своє життя вона прожила язичницею. Але шляхи Господні нам невідомі, тому пройшло багато років і навчена життям душа Ольги знайшла Христа. Хрещення «наймудріша» княгиня прийняла, коли їй було вже за 60. В той час її син Святослав вже досяг повноліття і взяв на себе управління князівством.
Свята Ольга своє життя присвятила добродіянням і проповіді християнської віри. Близько 15 років княгиня Ольга прожила після Хрещення. До самої смерті вона вела високе подвижницьке життя. Своїх онуків вона намагалася виховувати по-християнськи, але, тим не менш, не наважувалася їх хрестити без дозволу сина. Тільки Христом можна насадити в душі дітей любов до Бога і людини. Тому й проповідь життям залишила, напевно, слід в серцях онуків Ольги. Один з цих онуків стане пізніше великим князем.
Але і у княгині Ольги була своя скорбота, близька всім нам: 15 років Ольга була християнкою, 15 років вона говорила про Христа своєму синові Святославу та 15 років підносила свої материнські святі молитви Богу про навернення свого сина. І який результат цих «мук народження» (Гал. 4: 19). На смертному одрі Ольга каже Святославу: «Я тепер ні про що не турбуюся, як тільки про тебе. Шкодую про те, що, хоча я і багато тебе вчила і переконувала залишити ідольське нечестя, увірувати в істинного Бога, пізнаного мною, ти знехтував цим. І знаю я, що за твій непослух до мене тебе чекає на землі поганий кінець і по смерті – вічна мука, уготована язичникам ». І ось, в словах Святої Ольги ми бачимо, що вона шкодує не про те, що погано виховала сина в язичництві, а про те, що він знехтував її словами, сказаними вже в християнстві.
Віра в Бога – це таїнство, яке відбувається в душі. Здійснюється воно за допомогою Божою. Господь є відчутним в житті людини і кожен або відкликається на цей заклик, або відвертається від нього. Тому і в день Судний ніхто не зможе відповісти Христу: «Господи, мене ніхто не вчив, такий був час, я нічого не знав». Біда в тому, що кожен знає, але багатьом комфортно на землі і без Христа. Їх, по слову Святої Ольги, «чекає на землі поганий кінець і по смерті – вічна мука».
Тому, дорогі у Христі, думати, що від наших молитов абсолютно все залежить – це десь гордість, а десь просто невігластво. Так, ми повинні молитися за наших невіруючих родичів, молитися гаряче, але кінцевий результат – це таємниця, яку знає тільки Господь. І цю таємницю ми споглядаємо на протязі всієї церковної історії.
Чи не зробив Господь все, щоб врятувати Іуду, проте Юда загинув. Чи не остеріг Господь на зорі християнства гонителів імператорів незліченними небаченими дивами святих мучеників? Але лише одиниці з них наверталися. Чи не показує Господь всім невіруючим чудо сходження Благодатного вогню на Гробі Господньому та інші чудеса Православ’я, з якими знайомі майже всі? Але ми бачимо в Храмі лише небагатьох людей.
Тому що народження віри в серці – це чудо Боже, що здійснюється при бажанні самої людини.
Святі отці вчать: «щоб народилася віра, людина повинна бути незадоволена своїм внутрішнім життям, повинна бути внутрішньо готовою змінити себе і своє життя за велінням Істини, щоб прийняти благодать.» На жаль, такої готовності змінитися немає не тільки у явних атеїстів, але і у багатьох людей, які називають себе віруючими.
Часто ми випрошуємо у Бога виконання своєї волі, яка нам здається правильною і благочестивою. Але ніхто не може дати гарантію, що ми не помиляємося. Адже і святі помилялися. «Мої думки – не ваші думки, ні ваші шляхи – шляхи Мої, говорить Господь» (Іс. 55: 8). Тому набагато мудріше просто молитися про спасіння своїх невіруючих родичів, а час і спосіб смиренно залишати на волю Божу. «Хай буде воля Твоя», – цю молитву дав нам Христос Спаситель.
Багато уроків показує нам життя Ольги до прийняття християнства і життя Святої Ольги після Хрещення. І найголовніший – це урок смиренності і сподівання на Бога. Тож постараємося, браття й сестри, проповідувати Христа не стільки мовою і словами, а справою і життям, щоб усі, хто оточує нас, побачили ваше поводження чисте в страху (1 Пет. 3: 1 2). Амінь.