сьогодні
10
травня 2021
Проповідь на Неділю про блудного сина.
27 лютого 2021
Dubnosobor
«Слухай, сину мій, повчання батька твого
і не відкидай заповіту матері твоєї,
тому що це – прекрасний вінок для голови твоєї
і прикраса для шиї твоєї». (Притч. 1:8-9)

Куди ти людино поспішаєш? Присядь. Дай передихнути серцю своєму. Тебе щось мучить, щось турбує, переслідує, або тебе тішить учорашній день, і ти уже будуєш собі омріяні плани на майбутнє. Але учора більше не належить тобі, а над завтрашнім днем ти не владний – завтра може і не статися так, як плануєш. Бо є тільки мить між минулим і майбутнім – саме ця мить називається життям. Тому присядь, подумай, зрозумій, що тут на землі, серед рясного мережева доріг пролягла скромна, невидима стежина до вівтаря твого серця. Ти, напевно рідко цю стежину промітаєш, чистиш, доглядаєш, утоптуєш, бо у своїх турботливих буднях поспішає на широкі дороги, на просторі відкриті траси.
Проповідь на Неділю про блудного сина
Чи ми знаємо, що тільки ця, скромна, невидима ніким стежина, від батьківського порогу – найголовніша у нашому життю.
Батьки для своїх дітей – це Божі заступники. Наша пошана для наших батьків проявляється трьома способами: зовнішньою почестю, любов’ю і послухом. «Хто шанує батька, той очиститься від гріхів, і хто поважає матір свою, – як той, хто знаходить скарб». (Сир. 3:3)
Розповів Господь притчу одну. «Один чоловік мав двох синів. І сказав молодший з них батькові: батьку, дай мені частину майна, що належить мені. І батько розділив між ними майно». (Лк. 15:11-12) Батько мовчки, не гніваючись, віддає своє майно молодшому синові, а син забирає гроші й подається до далекого незнаного краю. Батько не жаліє за тим маєтком, що придбав чесною працею, у поті чола працював, щоб дітям було добре, щоб мали достаток, не голодували, не бідували.
І покотилася у батька сльоза. Чому син покидає його? Яка причина? Він перейнятий смутком і журбою, ледве чутним голосом дає синові, своє отче благословення, науку й перестороги на дорогу. Однак син не слухає, не дбає про благословення, не дякує, але скоро і поспішно покидає родинний дім. Щоб утекти скоріше від батьківського ока. А батько ще довго-довго дивиться за сином болючим поглядом, а син не хоче навіть оглянутися, бо спішить до далекої країни щоб насолоджуватися чашею – розкоші. Чи він знає ту країну, ту землю? Ні, але вона видається йому на його погляд красивою, розкішною, немовби, «рай».
Живе він безсоромно, у розпусті, веселості, розвагах. Де через легковажність, недосвідченість, витрачає усе батьківське майно, і не помітив, як опинився на вулиці голодним, обідраним, безпритульним. «Боже, Боже мій! Навіщо ти покинув мене? Далекі від спасіння мого слова плачу мого». (Пс. 21:2)
А в тій країні був голод, він став наймитом і пас свиней. Був сином господаря, а став свинопасом і якось намагався навіть поїсти із свинячого корита, щоб вгамувати голод. Ось так він жив на самісінькому дні, як тварина. «Тому що багатьох ввели в оману їх припущення, і лукаві мрії похитнули розум їх». (Сир. 3:24)
І раптом пригадав, отямився, подумав і сказав: «Скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду: встану, піду до батька мого і скажу йому батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою, і вже недостойний зватися твоїм сином, прийми мене як одного з наймитів твоїх». (Лк. 15:17-19)
«Зглянься на мене, Господи, і помилуй мене, бо я самотній і знесилений. Страждання серця мого примножилися, з біди моєї визволи мене». (Пс. 24:16-17) Так він і вчинив, та коли наближався до свого дому, побачив його батько, який, ніби солдат-вартовий завжди стояв і виглядав, чекав свого сина.
І побіг батько першим йому назустріч, обняв його, простив йому все і повів його до оселі, звелів одягти в новий одяг й влаштувати на його честь великий бенкет. Все вибачив батько, нічого не сказав, не докоряв: «Де ж ти викинув на вітер мої гроші», а влаштував свято.
Тим часом йшов з поля старший син – порядна людина. Він підходить до хати, а там свято, бенкетують, співають, веселяться. «Що сталося?» – запитує він слуг. «Брат твій прийшов і батько заколов відгодоване теля, бо прийняв його здоровим». (Лк. 15:27) І так розсердився старший брат, що не хотів до хати заходити, а залишився сидіти надворі в саду. Батько вийшов й каже: «Чого не йдеш до нас, адже в нашому домі свято!». Тоді син відповів батькові: «Ось я скільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав, але ти ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми. Коли ж цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього відгодоване теля». (Лк. 15:29-30)
І тоді батько сказав: «Сину, ти завжди зі мною, і все моє – твоє. Веселитися ж і радіти треба тому, що брат твій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся». (Лк. 15:31-32)
Милосердя Боже – безмежне, однак коли ми будемо каятися так, як каявся блудний син, що встав після глибокого морального падіння. «Встань сплячий, і воскресни з мертвих, і освітить тебе Христос». (Еф. 5:14) Грішник, коли донедавна був рабом зла, стає наново приятелем Бога. Отець Небесний дає йому перстень на руку, повертає йому синівство Боже, право до Царства Небесного.
«Встану і піду до свого батька» – це є плід щирого і правдивого покаяння. «Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї, і з великого милосердя Твого прости провини мої». (Пл. 50:3) Так повинен зробити кожний, хто кається. Коли справді роздумує над своїми гріхами, мусить бажати, щоб вони більше не поверталися, більше не грішили. Справді легко сказати, але важко виконати, покинути свої гріховні звички – це не легка річ. Лукавий дух на дорозі до покаяння ставить перешкоди, він шепче людині на вухо, що то дрібниця, буденний гріх, Бог легко тобі простить. Адже інші грішать більше, і мають надію дістатися до Неба.
Перед Великим постом Свята Церква закликає нас до покаяння, щоб ми не впали у розпач і не сумнівалися у милосерді Божому. Святитель Іван Золотоустий закликає: «Щодня грішиш, щодня принеси покаяння». Пам’ятаймо, що коли покаяння Боже поєднується із милосердям, воно має велику силу. Милосердний Син Божий, Який прийшов у світ цей грішників спасти, зі сторінок Святого Євангелія проголошує милість і прощення: «Усе, що дає Мені Отець, до Мене прийде, і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть». (Ін. 6:37) Так Милосердний Господь провини грішників прощає, якщо грішник навертається до Бога, всі гріхи його будуть прощені. «Кажу вам, що так на небесах більше буде радості за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників, які не потребують покаяння». (Лк. 15:7) Амінь.

протоієрей Володимир Стадник
kolomija.com