Дорогі у Христі брати і сестри, кожна людина мріє про щастя своїх дітей, родини, про власне щастя. Ми хочемо щастя, але ми не розуміємо, що це таке, звідки воно береться і де його можна знайти? Ми віримо в те, що коли сім’я здорова, живе у мирі та злагоді, то більше нічого не потрібно – я щасливий. Насправді це не так; мир, злагода і здорова атмосфера в сім’ї – це багато, але щастя не тільки в цьому. Щастя – бути з Богом, шукати Його, слідувати за Ним. Щастя ми бачимо сьогодні у двох подіях, які відбулися на горі Фавор і під горою, щастя, яке по-справжньому відчули апостоли під час Преображення Господнього, а також батько біснуватого отрока. Євангеліє, яке ми сьогодні читали і слухали, слідує одразу за оповіддю про Преображення Господнє, і не може нас не вразити контраст між цими двома світами.
На горі Фавор Христос преобразився і явився у всій славі Своїй, не тільки сіяючою старозаповітною благодаттю творіння, але сіяючою тією славою, яку ми всі повинні розділити, коли благодать Божа вселиться в нас і ми будемо, як неопалима купина, горіти і не згорати, світити і сяяти Божественним світлом. Вони побачили те, що є тайною майбутнього віку, – преображений світ, який сяє славою Божою. Їм було настільки прекрасно, що не хотілось відриватися від цього чуда, вони хотіли перебувати в такому стані вічно, але Христос сказав покинути гору Преображення, залишити це видіння, це блаженство і зійти донизу.
Господь послав не самих учнів, а Сам з ними зійшов, щоб увійти в цю темряву земного гріховного життя і зустрітися з усім жахом пекла. Коли вони зійшли у долину, їх зустрів батько, син якого був у владі злих, темних сил, сил смерті. Туди покликав Христос і своїх учнів.
Ще недавно, коли Христос знаходився з учнями на горі Фавор, батько нещасного хлопця звертався з проханням до інших апостолів, які залишилися під горою, щоб вони оздоровили отрока, але учні не змогли цього зробити. Як тільки Христос зійшов з гори, батько з радістю, що бачить Спасителя, просить Його про зцілення сина.
Ісус Христос оздоровлює його та картає учнів, що вони не змогли оздоровити хворого, бо не мали сильної віри. Коли ж апостоли залишились зі Спасителем на самоті, то спитали Його: «Чому ми не змогли вигнати його?» (Мф. 17,19), на що отримали відповідь: «Через невір’я ваше. Бо істинно кажу вам: якщо ви матимете віру, як зерно гірчичне, і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17, 20).
За яке невірство докоряє Христос апостолам? Невже ж вони не мали віри у Христа навіть як зернятко гірчиці? Адже вони вже не один рік ходили з Господом і відкрито виявляли віру в Нього – як Бога, як Месію, як Спасителя. Очевидно, що апостоли мали віру, про яке ж невірство говорить Христос? Про невірство у самих себе, у власні сили, які повинні долучитися до перемоги над злом цього світу у єдності з силою Христовою.
А що сказав би Спаситель про нашу віру, з чим би Він порівняв її? Ми не те що не можемо вірою творити таких чудес, ми звичайних речей, які є для нас потрібними, не можемо, а скоріше не хочемо творити. Не для цього нам потрібна віра, щоб ми оздоровляли хворих чи воскрешали померлих, бо як християни знаємо, що все діється з волі Всемогутнього Бога, коли Бог дозволяє це. Знаємо, що всі нещастя і клопоти, до яких кожен із нас у житті мусить бути готовий, потрібні для нашого спасіння. Тож не для цього потрібна нам віра, щоб ми творили чудеса, а для того, щоб ми могли спастися. Тому навіть у тяжкі хвилини не падаймо у зневіру, а звертаймось у молитвах до Спасителя, пам’ятаючи, що в Ньому маємо захисника, завжди готового допомогти у наших прикростях. Тому просімо Його завжди, щоб допомагав у наших нещастях, бідах і потребах. А Він напевно допоможе, бо ж обіцяв Свою поміч, говорячи: «Чого б ви не попросили в Отця в ім’я Моє, дасть вам» (Ін. 16,23).
Звертаючись за такою допомогою, мусимо мати сильну віру, що Він бажає і може це зробити для нас. Таке прохання завжди має успіх, як запевняє Ісус Христос батька хворого хлопчини: «Якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому» (Мк. 9, 23).
Тож приступаймо до ласкавого Ісуса з повною довірою і в Нього шукаймо порятунку, бо Він найкраще знає всі наші потреби. У Ньому знайдемо все необхідне, як для дочасного, так і для вільного життя. Амінь.