сьогодні
23
січня 2022
Про святий образ Божої Матері “Знамення”.
10 грудня 2015
Dubnosobor

f_334331410 грудня Свята Православна Церква вшановує образ Пресвятої Богородиці “Знамення”.

Коли Господа нашого Ісуса Христа одного разу запитали про знамення пришестя Месії, Він вказав на пророчий образ із Старого Завіту — нагадав тим, хто запитували історію пророка Іони, сказавши, що саме це знамення і буде свідченням, якого потребує маловірна і хитка в своєму упованні на Бога людина. Юдеї, що спокушали такою вимогою Христа під час Його земного служіння, дивним чином нагадують переважну більшість сучасних християн, котрим для того, щоб вірити недостатньо Церкви, Священного Писання, молитви, справ милосердя, бо все це благе та істинне відходить на задній план, коли дізнаються про якесь видіння, явлення. Більше того, сучасна людина часто бажає отримувати якийсь надзвичайний прояв присутності Бога у своєму житті і навіть засмучується коли цього не отримує. В той час, як святі отці навчають нас ніяким чином не прагнути цього, а покладатися на волю Божу, сучасна людина скоріше охоче піддається спокусливій думці, аніж зберігає духовну тверезість.

Преподобний Іоан Ліствичник у главі своєї «Ліствиці» про плач, що приносить радість, говорить такі слова: «Не прагни видіння не в час видіння. Хай краще саме воно, приваблене красою твого смирення, прийде до тебе, обійме тебе і поєднається з тобою найчистішим шлюбом навіки віків». Отже, не самі видіння і надзвичайні явища повинні бути метою наших в Христі трудів, а досягнення чистого, угодного Богові життя. Господь Сам подає чудесні знамення і надзвичайні одкровення тим людям і саме тоді, коли це необхідно. В цьому глибина премудрості Божої, незбагненність для нас промислу Божого. Не можна сказати, що знамення не потрібні християнам, бо і в історії Церкви Христової маємо приклади чудесних видінь, котрі сприяли спасительним справам. Воістину на все воля Божа!

Іноді трапляється, що відповідь на наші молитви Господь дає бачити явно і відразу, інколи усвідомлюємо прояв Божої опіки про нас лише з плином часу. Та якщо віримо, то сумнів не увійде в душу, не похитнеться впевненість у вишній підтримці. Господь дає допомогу віруючим через заступництво Пречистої Діви Марії, Котра називається і Матір’ю роду людського. В іконографії Божої Матері існує ікона, а точніше, навіть іконографічний тип, що так і називається — «Знамення» — одна із найдавніших та найглибших за змістом ікон, що має цікаву багату історію.

В сучасному зображенні ікони Богородиці «Знамення» бачимо Пресвяту Діву, що сидить, піднявши Свої руки у молитві, подібно, як бачимо на іконі «Нерушима Стіна» або Оранта. На грудях Пречистої Діви на фоні круглого щита або сфери знаходиться образ Предвічного Богонемовляти-Ісуса — Спасителя-Емануїла. Передання приписує авторство такого типу ікони святому апостолу і євангелисту Луці, котрий, як відомо, написав кілька ікон під час земного життя Богородиці й отримав Її схвалення своїх трудів. На древність такого зображення Божої Матері вказує ще й той факт, що подібний образ знаходиться в римських катакомбах, що датуються III–IV стт. по Різдві Христовім. Мова йде про катакомби, що носять ім’я християнської мучениці часів гоніння, піднятого імператором Діоклетіаном — святої Агнії або в католицькій традиції Агнесси (Інесси). В цих катакомбах відносно мало розписів, більше настінних написів, стан їх не особливо добрий через те, що вони довгий час були відкриті для відвідування без належного догляду. І ось в одній із крипт катакомб святої Агнії дослідники знайшли зображення Пречистої Діви Марії із розпростертими в молитві руками та Богомладенцем Христом, Котрий сидить на Її колінах. Катакомбні розписи є одним із найголовніших джерел вивчення життя християн ранньої Церкви. І в історії формування іконографічного канону, як бачимо, також мають велике значення.

Наступний етап виділення сучасного типу ікони «Знамення» стосується Х ст. і пов’язаний із давньою візантійською іконою Божої Матері, відомого під назвою «Нікопея». Деякі дослідники християнської старовини вважають, що ця ікона була відомою вже у VI ст. і шанувалася, як чудотворний образ Богородиці. Іконографічний сюжет цієї ікони є досить рідкісним і цікавим: Діва Марія тримає перед Собою, як щит, Богомладенця Ісуса, піднявши Його до рівня грудей. Найбільш точним перекладом назви цієї ікони — «Нікопея» — можна вважати «Та, що творить перемогу». І, справді, візантійські правителі вдавалися до молитовного заступництва Богородиці, молячись перед цією іконою, коли просили перемоги над ворогами. Середньовічний історик Кодін розповідає про традицію похвали візантійських імператорів. Якщо свята Різдва Христового, Богоявлення або Входу Господнього в Єрусалим припадали на час скорботи, трауру при дворі імператора, то візантійські правителі-василевси звершували сходження для привітання поблизу «Панагії Богородиці Нікопеї», тобто не з головного входу палацу і вітали їх в такому випадку «коротким славослів’ям». Вважали, що Богородиця-Нікопея є покровителькою державного ладу і взагалі будь-якого ієрархічного порядку, а також дарує перемогу в праведній боротьбі. Візантійський імператор Іоан ІІ Комнін, котрий царював у 1118–1143 рр., помістив образ Богоматері-Нікопеї на своїй тріумфальній колісниці. Його правління і справді було позначене великими геополітичними досягненнями: цей імператор підкорив Константинополю Кілікію Вірменську, примусив могутнього владного князя Раймона де Пуатьє визнати суверенітет візантійців, уклав союзи із Священною Римською імперією та Пізою. Та перемога відвернулася від нього у війні з Венеціанською республікою, що тривала з 1123 по 1126 рр. Візантійський імператор-василевс хотів підкорити горде місто своїй владі, натомість був змушений не тільки відновити і визнати усі попередні права й торгові пільги Венеції, але й втратив свій священний родинний оберіг — ікону Богородиці-Нікопеї. Венеціанський дож і флотоводець Енріко Дандоло захопив Константинополь приступом і забрав із собою чудотворну ікону Божої Матері, яка уже назавжди знайшла своє місце в прекрасній базиліці на честь святого апостола і євангелиста Марка.

Дорогоцінну ікону розмістили в спеціальній боковій капеллі базиліки святого Марка, яку справедливо вважають одним із архітектурних чудес християнського світу — зліва від саркофага з мощами самого апостола Марка, котрий вважається покровителем Венеції. Та для віруючих християн пречистий лик Богородиці-Нікопеї на довгі століття став недоступним для зору. Ікону заховали у спеціальному кіоті, за склом та завісою. Навіть у дні великих святкувань виносячи ікону в головний вівтар базиліки під час звершення богослужіння, цих захисних покровів з неї не знімали. Лише в 70-х роках ХХ століття після скликання папою Іоаном ХХІІІ Другого Ватиканського собору, що реформував багато доктрин та ідеологічних положень Католицької Церкви, ікону відкрили для загального огляду. Католицькі священнослужителі допустили таку можливість з огляду на значні досягнення науки в питаннях консервації та зберігання шедеврів мистецтва. Тим не менше, сторонні спостерігачі можуть бачити ікону тільки здалеку або на репродукціях, оскільки вхід в саму капеллу, де знаходиться ікона, дозволений тільки молільникам.

На теренах нашої Руси-України ікона Богородиці Діви Марії такого типу, як венеціанська «Нікопея», з’явилися у ХІ–ХІІ стт. Назву «Знамення» руська «Нікопея» отримала після чудесних подій, що мали місце в Новгороді Великому у 1170 році.

Об’єднані сили руських удільних князів під головуванням сина Суздальського князя Андрія Боголюбського — Мстислава Андрійовича підійшли під стіни Великого Новгорода. Жителям міста в облозі, яким правив син великого князя Київського Мстислава Ізяславовича — Роман, залишалося тільки уповати на Божу допомогу. День і ніч молилися вони, благаючи Бога не покинути їх. Третьої ночі новгородський архієпископ Ілля почув дивний голос, котрий звелів йому взяти ікону Божої Матері із храму Преображення Господнього і винести її на міський мур. Коли переносили ікону, вороги зустріли молитовну процесію градом стріл, одна із яких влучила в саму святиню. Із очей Богородиці на іконі потекли сльози, а Її пречистий лик повернувся в сторону взятого в облогу міста. Після такого Божественного знамення ворогів раптово охопив незрозумілий жах: в паніці вони стали вбивати своїх же союзників, а новгородці, підбадьорені проявом Божої допомоги, без відважно кинулися на ворога і перемогли. Літописна хроніка стверджує, що князь Роман Мстиславович взяв в полон так багато суздальців та їх спільників, що їх продавали дешевше від худоби на торгах.

Після вдалої оборони на спомин чудесного заступництва Цариці Небесної архієпископ Новгородський Ілля встановив святкування на честь чудесного знамення. Це свято пізніше стало загальним для всієї території Русі, а сама ікона на згадку про описані події отримала назву «Знамення». Ієромонах з Афону Пахомій Логофет, що був присутнім на святкуванні іконі на Русі, написав з нагоди свята два канони, що увійшли до складу служби. Майже двісті років після тих величних подій чудотворна ікона знаходилася в тій же самій церкві Преображення Господнього, тільки в 1356 р. в Новгороді був зведений храм Знамення Пресвятої Богородиці, куди образ був перенесений. Зараз ця церква є соборним храмом Знаменського монастиря.

Як і з кожного відомого зображення Богородиці, і з ікони «Знамення» було зроблено багато списків, які теж стали джерелом благодатної допомоги для віруючих в різних куточках Руси. Зокрема такими є: Абалацька, Курська, Серафимо-Понетаєвська, Діонисієво-Глушицька та інші. В проміжній апсиді між центральним вівтарем та приділом великомучениці Варвари Михайлівського Золотоверхого собору теж зображена фреска «Знамення». Ікона виконана у небесно-блакитних тонах, так ніби самі контури накреслені в небесній вишині. Здається, саме так і треба сприймати образ Цариці Небесної: Її пресвітлий лик споглядає з небесної чистої висоти на грішний люд, ввірений Її материнській турботі.

Ось так в нашому житті, у повсякденній суєті знаходиться місце для дива, для чуда, котре підтримує, не дає впасти духом, не дає зневіритися, бо й підступи лукавого розбиваються вщент через одне лиш споглядання ікони та щиру молитву перед нею. Саме слово «чудо» етимологічно споріднене із слов’янським дієсловом «чути», що первинно означає «відчувати». Отже, поки ми будемо відчувати-«чути» присутність Бога в нашому житті та всесвітній покров Його Пречистої Матері, нас не покине надія на Її заступництво і допомогу в скорботі.

архімандрит Лаврентій (Живчик)