В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
Євангельське зачало 24-ї неділі після Зішестя Святого Духа на апостолів розповідає нам про подвійне чудо, яке звершив Христос і яке для нас благовіствує апостол і євангеліст Лука: оздоровлення та воскресіння. І ці дві різні за змістом розповіді, в силу певних обставин, настільки переплелися між собою, що творять одну-єдину історію «віри», яка поєднується Самим Господом і будується не тільки на проханні про допомогу, але й також на невидимому зв’язку довіри до Спасителя, що став вирішальним у досягненні успіху. Так, у них було спільне – біль, страждання, страх, але хіба це може об’єднати? Як бачимо з опису в Євангелії – може.
Кровоточива жінка та начальник синагоги Іаїр приходять до Ісуса Христа як до останньої спасительної надії. Але навколишні обставини цьому не сприяли. Начальник синагоги, який був у суспільній пошані, знав, що його прихід до Ісуса Христа, і тим більше прохання про допомогу, викличе критику та осудження серед його співбратів.
У другому випадку – кровоточива жінка, яка, навпаки, була у суспільній зневазі, також насмілюється наблизитися до Христа, знаючи, що за це може бути покарана смертю.
Як бачимо, обоє проявляють чесноти, які допомагають їм у їхньому приході до Спасителя: смирення в Іаїра та сміливість у жінки.
Зцілення кровоточивої відбувається у натовпі людей всього лише одним доторком жінки до одягу Христа. Що зумовило його запитання: «Хто доторкнувся до Мене?». Як і чому вона зрозуміла, що Ісус говорить про неї? Бо інші від дотику до Нього не відчували зміни, не прийняли від Нього зцілення, а залишилися такими, як були. Її ж дотик був сповнений віри та довір’я до Бога, що Він її оздоровить. Дванадцять років її лікували лікарі, доторкалися до неї, вона витратила на лікування все своє майно, а тут покірно та з вірою, несміливо, ззаду підходячи, торкнулася не руки, не обличчя, а тільки – краю Його одежі.
Цей дотик не був дотиком, подібним до інших. Дотик віри, який починався від серця людини, в якому було невимовне бажання зцілення. І на її прикладі ми бачимо, що дванадцять років хвороби і болю лише зміцнили її віру.
Наступне ж чудо є продовженням першого, бо в цей момент прославлення віри жінки Іаїр дізнається про смерть своєї дочки. Ось тут зустрічаються віра і розпач. І Христос, підбадьорюючи згорьованого батька, промовляє спасительне для кожного з нас: «Не бійся, тільки віруй». Дорога додому для начальника синагоги в той момент стала вічністю, але він ішов нею не сам, а з тим, Хто його підбадьорив і дав надію. Христос воскрешає померлу дочку Іаїра, давши йому і всім, хто її вже поховав, доказ Своєї божественної сили.
Кожне євангельське читання тим і відрізняється від світських книг, що у будь-якій розповіді чи притчі Спасителя кожен християнин може побачити себе. Сьогодні бачимо себе в особі Іаїра і в знеможеній жінці – як у їхніх бідах, так і у переживаннях. Бо ми дуже часто перебуваємо у полоні сорому і страху, переступаючи через які, долаючи перешкоди, засвідчуємо, що віра у нас жива. Пам’ятаймо про наш особистий досвід віри, котрим нас нагородив Бог, та й навчімося згадувати про нього і застосовувати його у ситуаціях, які незмірно перевищують наші сили та навіть розуміння. Доторком до одягу зцілилася кровоточива. Ми ж своїми вустами приймаємо Тіло і Кров Спасителя!
Сьогоднішнє Євангеліє нагадує нам і Церкву – спільноту людей, які є дуже різними і віддаленими одне від одного, але приходячи, щоб зустріти Бога, об’єднуються в молитві. Для Бога немає значення – статусна це людина чи ні, для Бога має значення прагнення душі кожного християнина.
Дорогі брати і сестри, пам’ятаймо, що ми віримо не просто щоб зберегти якусь традицію або звичаї чи придобритися до Бога. Ми віруємо, бо це єдина дорога, щоб спастися!
ІЛАРІОН
митрополит Рівненський і Острозький