сьогодні
19
листопада 2018
Проповідь в неділю про митаря і фарисея.
27 січня 2018
Dubnosobor

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття та сестри!

Другий тиждень підряд Свята Церква словами Господа нашого Ісуса Христа ставить нам в приклад особу митаря. Минулого тижня це був митар Закхей, а сьогодні навіть не згадує імені того іншого митаря. Цей час підготовки до Великого Посту є дуже важливим, саме тому особи цих митарів, а не тодішніх праведників-фарисеїв, є для нас орієнтирами,тому що перевертають всі наші уявлення про праведність. Крім того, Церква навчає нас, як правильно каятися. Покаяння, “метанойя” є основою християнського життя.

У неділю Митаря і Фарисея Свята Церква відкриває перед нами цінну сторінку Євангелія, де розповідається про двох людей, які молилися у храмі. Фарисей вважав себе великим праведником, виконував заповіді і був упевнений у своїй праведності. Йому здавалось, що мав чим пишатися: і дотримував належно постів, складав жертви на храм, великих гріхів не вчинив. Стояв він перед Богом, а одночасно був так далеко від Нього, тому що був гордий. Гордився він так, ніби сам цього досягнув.

Найпоширенішим гріхом, якого часто допускаються люди, є гріх несправедливого осуду своїх ближніх. Ми майже ніколи не знаємо, що діється в душі людини, яку ми осуджуємо. Ісус Христос говорить: „Не судіть, бо яким судом ви судите, таким і вас осудять, якою мірою міряєте, такою і вам відміряється” (Мф. 7, 1-2). Як бачимо, Господь заборонив нам судити ближніх, бо право судити належить лише Богові. Йому відомі всі найпотаємніші думки і вчинки людської душі.

А що викликало гордість у фарисея? Він порівнював себе з грішниками: грабіжниками, перелюбниками, митарями. У порівнянні з такими людьми фарисей бачив себе кращим, і це викликало в його душі почуття гордості за себе. Так і ми, якщо порівняємо себе з явними грішниками, то багато хто з нас бачить себе непоганою людиною. Ми повинні порівнювати себе не з грішниками, а зі святими людьми, тоді і будемо бачити себе такими, якими ми є насправді. Це завжди буде викликати у нашій душі покору, а не гордість. Митар, власне, порівнював себе з кращими людьми, тому змушений був бити себе в груди і визнавати грішником. Свята православна Церква для цього і пропонує нам святкувати пам’ять тих чи інших святих, щоб ми бачили взірець і порівнювали своє життя з іншим святим життям.

Є розповідь про одного пустельника, який внаслідок свого монашого життя схилився до гордості. Інок побачив у собі великого праведника і внаслідок цього почав холонути до молитви, зменшувати свої духовні подвиги, і потрапив у духовне лінивство. Врешті, залишив пустелю і пішов у вир грішного світу. І тільки ласка Божа привела його знову у монастир. Під впливом монахів він пізнав свій гріх і почав жити так, як раніше – подвижницьким життям.

Із цього прикладу бачимо, як небезпечно є на дорозі до спасіння бути самовпевненому. Пам’ятаймо, що ми не вічні на цій землі, тож нехай християнська покора буде нашим дороговказом.

Притча дана нам для того, щоб ми проаналізували, з яким багажем входимо у храм. Якщо несемо через церковний поріг дратівливість, гордість, заздрість, осудження, самолюбство, або усвідомлення своєї переваги над іншими, хоча і зберігаємо церковні настанови, молимося і постимо, та не отримаємо за це щедрих благодіянь і благословення Божого. Те, що ми несемо із собою з вулиці, потрібно залишити за церковним порогом. А в храм прийти з розкаянням, з бажанням змінитися, просити в Бога, щоб Він дав нам силу очистити душу. В службах Великого Посту є прекрасні слова: “Стоячи у храмі уявляймо себе на небесах”. Тобто, ми повинні думати, що в храмі стоїмо перед Богом. Тому кожного разу, переступаючи церковний поріг, перехрестімося і залишмо всі земні думки поза ним, щоб увійти до храму з чистою душею для сприйняття милостей Божих.

Отже, дорогі у Христі брати і сестри, Господь дає кожному з нас бути дитиною Божою, дає можливість здобути Царство Боже і сприймати всю повноту благодаті, але для цього потрібно знайти у собі сили здійснити внутрішню переміну і, визнавши свої гріхи на сповіді, розпочати нове життя. Для того дається нам і Великий Піст, до якого ми, дорогі брати і сестри, від сьогоднішньої неділі, розпочали підготовку, бо сьогодні прозвучали покаянні піснеспіви: “Покаяння двері відкрий мені, Життєдавче”.

Амінь!

Прес-служба Михайлівського Золотоверхого монасти